Свобода, довіра та майбутнє науки: лауреати Нобелівської премії розмірковують про ідеї, що формують завтрашній день

За кожним науковим відкриттям стоять роки, а іноді й десятиліття фундаментальних досліджень, невдалі експерименти, нестабільне фінансування, міжнародна співпраця та свобода шукати відповіді на запитання, не знаючи наперед, до чого ці пошуки можуть привести. Нобелівські лауреати, які нещодавно зібралися на 75-й зустрічі Нобелівських лауреатів у німецькому Ліндау, наголошували: наукові прориви залежать далеко не лише від блискучих ідей.

Ці розмови відбувалися на тлі повномасштабної війни Росії проти України, тривалих конфліктів на Близькому Сході та посилення геополітичної конкуренції. Тому питання, що проходило крізь усі дискусії, було ширшим за саму науку: які умови роблять наукові відкриття можливими?

«Європа – це простір свободи»

Для Жозе Мануеля Баррозу, колишнього президента Європейської комісії, відповідь починається зі свободи. Повернувшись до Ліндау після того, як у 2012 році він представляв Європейський Союз під час вручення Нобелівської премії миру, Баррозу згадав послання, з яким виступив в Осло понад десять років тому. Він адаптував відоме визначення миру філософа Сенеки: «Мир – це не просто відсутність війни. Мир – це також свобода, толерантність і визнання гідності кожної людини».

Баррозу також закликав Європейський Союз відігравати рішучішу роль у захисті миру, свободи та демократії. «Європа – це простір свободи, миру та спільного процвітання», – сказав він.

Олесь Біляцький, білоруський правозахисник, політичний в’язень і лауреат Нобелівської премії миру 2022 року, погодився: «Лише ті, хто не пам’ятає, якою Європа була раніше, можуть так негативно ставитися до Європейського Союзу».

Наукова співпраця має бути сильнішою за геополітичне суперництво, наголосив Баррозу, закликавши до того, що назвав «науковою співучастю поза кордонами», заснованою на «етиці відповідальності». Хвороби, зміна клімату та багато інших глобальних викликів не визнають політичних кордонів. Так само, за його словами, їх не має визнавати й прагнення до знань.

«Дослідження потребує часу»

Анн Л’Юйє розділила Нобелівську премію з фізики 2023 року за новаторські експерименти, під час яких вдалося згенерувати атосекундні імпульси світла – спалахи тривалістю одну мільярдну мільярдної частки секунди. Цей прорив дав змогу спостерігати за рухом електронів усередині атомів і молекул у режимі реального часу, відкривши зовсім нове вікно в мікроскопічний світ. Примітно, що Нобелівська премія відзначила роботу, яка розпочалася кілька десятиліть тому.

«Я думаю, це означає, що дослідження потребують часу. І дослідники повинні мати таку можливість, тому що потрібен час, щоб розвинути ідеї й удосконалити методи. Іноді нові ідеї виникають зовсім несподівано. Ви не можете контролювати, коли вони з’являються, – сказала вона. – Саме тому для мене фундаментальні дослідження є надзвичайно важливими, адже вчені повинні мати змогу займатися наукою без постійного стресу через необхідність негайно створити щось практичне».

Л’Юйє знає, наскільки важко буває відстоювати такі дослідження. Був час, коли старші колеги закликали її взагалі відмовитися від фізики атосекунд.

«Моє керівництво хотіло, щоб я займалася чимось іншим, бо вважало, що з цього більше нічого не вийде. Але я була дуже впертою», – згадала вона з усмішкою.

Натомість вона продовжила дослідження, отримуючи підтримку колег з-за кордону, які були переконані, що попереду ще чимало запитань без відповідей, варті подальших пошуків.

Її слова є особливо актуальними сьогодні, коли від науки дедалі частіше очікують швидкої економічної чи технологічної віддачі. Водночас багато відкриттів, що змінили повсякденне життя, – від лазерів і напівпровідників до вакцин на основі матричної РНК, – народилися завдяки фундаментальним дослідженням, продиктованим науковою цікавістю, практичне застосування яких на початку було неможливо передбачити.

Як відновити довіру

Каталін Каріко стала співлауреаткою Нобелівської премії з фізіології та медицини 2023 року за відкриття, які уможливили розробку технології мРНК, проклавши шлях до створення вакцин, що допомогли змінити перебіг пандемії COVID-19.

Каріко виросла в угорському містечку з населенням менш як 10 тисяч людей і до школи ніколи не зустрічала науковців. Усе змінилося, коли вчитель біології переконав її, що таке майбутнє можливе.

«Мій учитель біології сказав мені: “Ти можеш стати науковицею”. Знаєте, це було маленьке містечко, менше ніж 10 тисяч людей, я ніколи не бачила жодного науковця, але уявляла, що колись ним стану», – згадувала вона.

Однак глобальна пандемія водночас виявила й парадокс. Один із найважливіших медичних проривів новітньої історії супроводжувався безпрецедентним рівнем суспільного скептицизму щодо науки.

На запитання, що самі науковці мають робити інакше, аби відновити довіру суспільства після пандемії, Каріко не почала говорити ні про вакцини, ні про дезінформацію. Натомість вона наголосила на різниці між науковим визнанням і суспільною довірою: «Це має бути схвалено громадськістю».

Самих лише наукових доказів недостатньо, щоб переконати людей, якщо вони більше не довіряють тим, хто їх отримує або пояснює.

«Люди вважають науковців людьми, яким байдуже до них або які живуть дуже далеко від їхніх проблем. Вони створюють якусь терапію, яку пересічна людина не може собі дозволити, адже ледве має змогу оплатити навіть продукти», – зазначила вона.

Її пояснення було напрочуд особистим: «Моя донька ходила до державної школи. Я ходжу за продуктами. На вихідних мені доводиться готувати, нам доводиться прибирати. Ми робимо те саме. Ми маємо привілей займатися наукою, але в усьому іншому ми звичайні люди».

Вона проілюструвала проблему історією про свій візит до канадської школи: «Я запитала 300 старшокласників… чи можуть вони назвати канадського хокеїста. Звісно, могли. Але ніхто не зміг назвати канадського науковця».

Каріко переконана, що комунікація стала невіддільною частиною роботи науковця, а не справою лише пресслужб після публікації статті. «Ми повинні говорити простішою мовою, щоб пересічна людина могла нас зрозуміти», – сказала вона, наголосивши, що журналісти також мають важливу роль у цьому процесі.

«Хороший учений ніколи не буде обдурений жодною системою штучного інтелекту»

Швейцарський астрофізик Дідьє Кело, який став співлауреатом Нобелівської премії з фізики 2019 року разом із Мішелем Майором за відкриття першої планети, що обертається навколо зорі, подібної до Сонця, розмірковував про майбутнє науки далеко за межами астрономії.

Говорячи не лише про екзопланети, Кело поділився своїми думками про майбутнє науки загалом – від штучного інтелекту до здатності Європи залишатися конкурентоспроможною у світі.

На відміну від багатьох застережень щодо штучного інтелекту, нобелівський лауреат розглядає його насамперед як інструмент. «Це чудовий інструмент», — сказав він. Його дослідницькі групи вже використовують штучний інтелект, однак Кело відкинув думку, що той здатен замінити наукове мислення: «Хороший учений ніколи не буде обдурений жодною системою штучного інтелекту. Ніколи. Тому що ви маєте аналізувати дані. І якщо відчуваєте, що є щось незвичайне, якась аномалія, то будете ще уважнішими».

Він також розмірковував про одну з головних передумов наукових відкриттів – інтелектуальну незалежність. Визнаючи, що дослідники неминуче залежать від фінансування, Кело наголосив: саме допитливість і надалі має залишатися рушійною силою наукових досліджень.

На його думку, головний виклик полягає не в самій технології, а в тому, щоб Європа зберегла здатність її розвивати. Водночас, високо оцінюючи підтримку науки з боку Європейського Союзу, він зауважив, що надмірна бюрократія уповільнює інновації. «Система ЄС чудова. Я думаю, що вони справді дуже допомагають створювати єдиний європейський науковий простір, – сказав він. – Європа значно виграла б від більшої гнучкості… Європа точно має переосмислити себе, адже ми стикаємося з новим світом».

Хоча лауреати представляли різні наукові дисципліни, у своїх виступах вони неодноразово поверталися до однієї спільної думки: справжні відкриття народжуються там, де дослідники мають свободу ставити складні запитання, співпрацювати попри кордони та шукати знання, не знаючи наперед, куди цей пошук їх приведе.

Авторка: Ольга Консевич