Партнерство, що зміцнює стійкість: досвід волонтерської мережі «Будуємо Україну Разом»

«У лютому 2022 року почалося повномасштабне вторгнення, і тоді БУР пережив дуже стрімке й неорганічне масштабування. Якщо в січні 2022 року в нашій команді було 12 людей, то вже в січні 2023-го — майже 70», — згадує Марта Бенишин, голова громадської організації «Будуємо Україну Разом» (БУР).

Сьогодні БУР — це мережа з понад 10 тисяч волонтерів, три регіональні офіси — БУР-Північ, БУР-Південь і БУР-Схід — та 11 осередків по всій Україні: від Одеси до Харкова, від Львова до прикордонних громад Сумщини. Однак за цим масштабом стоїть складний шлях — від хаотичного зростання у перші місяці повномасштабної війни до побудови системної та стійкої роботи.

Наслідки стрімкого зростання стали особливо відчутними у 2024–2025 роках. Організація зіткнулася з труднощами у внутрішній комунікації, координації команд і підтримці великої розгалуженої мережі. Саме тоді БУР долучився до Програми інституційного розвитку в межах проєкту «Фенікс: Сила спільнот», який реалізує Фонд Східна Європа за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Стратегія як точка опори

Коли БУР долучився до Програми інституційного розвитку, одним із головних запитів організації було стратегічне планування. Термін дії попередньої стратегії добігав кінця, а 2025 рік виявився особливо складним: через труднощі з фінансуванням команда була змушена різко змінити пріоритети та суттєво скоротити кілька програмних напрямів.

«Нам було важливо знову зібратися всією командою та обговорити, куди ми рухаємося далі. Після дуже складного й турбулентного періоду стратегія стала для нас своєрідною точкою опори: тепер ми маємо чітке бачення подальшого шляху, і команда почувається впевненіше», — каже Марта Бенишин.

Результатом стратегічного планування стали не лише нові документи, а й реальні зміни у структурі організації. З початку нового року БУР повністю змінив свою організаційну логіку: тепер більше проєктів ініціюють знизу — осередки та ініціативні групи, а не центральний офіс. Дві програми припинили, одну концептуально переосмислили, а також додали програму мобільної молодіжної роботи. Окремим напрямом стала системна співпраця з університетами як новий простір для розвитку волонтерських спільнот.

Не менш важливим був і сам процес: стратегію розробляло не вузьке коло керівників — до роботи над нею поетапно залучили всю команду.

Безпека як базова потреба під час роботи у громадах

Другим важливим запитом від осередків і регіональних офісів стала безпека. Для БУР це особливо актуально, адже команди працюють у різних регіонах України, зокрема у громадах поблизу зони бойових дій або державного кордону.

Частиною проєкту з інституційного розвитку у БУР стало офлайн-навчання з безпеки та волонтерського менеджменту для майже тридцяти учасників із різних куточків України.

БУР працює не лише у відносно безпечних містах. Команда БУР-Північ під керівництвом Михайла Мельника працює у громадах Сумської, Чернігівської, Полтавської, Київської та Черкаської областей, деякі з яких розташовані лише за кілька десятків кілометрів від кордону. БУР-Південь на чолі з Ольгою Савченко співпрацює з громадами Миколаївської, Херсонської та Кіровоградської областей. БУР-Схід під керівництвом Олени Лупової відновив роботу у 2025 році й нині охоплює Харківську, Дніпропетровську та Запорізьку області.

До навчання кожна команда мала власний підхід до безпеки, однак працівники переважно спиралися на власний досвід та інтуїцію.

«Раніше ми також дещо знали, але все це було доволі хаотично», — коротко підсумовує Михайло Мельник.

Ольга Савченко згадує, що ще до навчання виникало багато запитань: «Ми розуміли, наскільки важливо говорити про безпеку. У нас уже були внутрішні протоколи, але залишалося чимало запитань: чи все ми врахували, чи правильно все прописали, чи не варто додатково з кимось проконсультуватися».

Навчання допомогло перейти від інтуїтивних рішень до чітких процедур. Команда вирішила не створювати одну уніфіковану інструкцію для всіх, а розробити базову політику та окремі протоколи для кожного осередку з урахуванням умов його роботи.

Нині БУР працює над тим, щоб до жовтня всі 11 осередків отримали власні пакети документів із чітко визначеними відповідальними за безпеку на місцях.

Михайло Мельник пояснює, як змінилася щоденна практика: «Тепер ми постійно застосовуємо ці процедури: аналізуємо ризики, оцінюємо ситуацію у громадах, перевіряємо укриття, переглядаємо карту ударів та оцінюємо логістику. Лише після цього ухвалюємо рішення, чи можна організовувати там табір або проводити інші заходи».

Олена Лупова, керівниця БУР-Схід, говорить, що зміни відбулися на глибшому рівні: «Раніше робота в цьому напрямі була дещо стихійною і значною мірою спиралася на відчуття та інтуїцію. Тепер у нас є чіткий алгоритм».

Єдиний голос для великої мережі

Масштабування організації поставило ще одне практичне питання: як зробити так, щоб мережа з 11 осередків і трьох регіональних офісів мала вигляд і говорила як одна організація?

Відповіддю став оновлений брендбук – але не лише як набір правил про логотип, кольори чи шрифти. Для БУР це була спроба зібрати й описати, як організація має звучати і мати зовнішній вигляд: яким є голос БУРівця, які цінності стоять за цією комунікацією, як говорити з волонтерами, громадами й партнерами так, щоб у цьому впізнавали саме БУР.

Це особливо важливо для великої децентралізованої мережі, де осередки й регіональні офіси працюють автономно в різних частинах України. Брендбук допомагає їм залишати простір для локальної ініціативи, але водночас тримати спільний тон і спільну рамку.

«БУР став зрілішою організацією»

Усі три напрями – стратегія, безпека, комунікаційна цілісність – складаються в одну картину: організація, яка навчилася зростати не просто швидко, а системно.

«Я думаю, що саме завдяки цьому БУР став зрілішою організацією. Ми розуміємо, що попереду на нас чекають нові виклики, але тепер підходимо до них значно виваженіше», — говорить Марта Бенишин.

Матеріал створено в межах проєкту «Фенікс: Сила спільнот», що реалізує Фонд Східна Європа за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Авторка: Діана Шароді