Пекла хліб вдома і три роки не випускала дітей за подвір’я.  Українка вивезла дітей з окупації, щоб їх невідібрали росіяни

Восени 2024 року до Марії (ім’я змінене) прийшли озброєні російські солдати. «Сказали, якщо діти не підуть до школи, то вони мають повне право забрати їх і що ми з цим нічого не зробимо», — розповідає жінка. Її село було окуповане у 2022 році внаслідок збройної агресії Росії проти України. Після цього мати зібрала дітей і виїхала з окупації.

За чотири роки від початку повномасштабної війни Росії проти України, на окупованих територіях росіяни домоглися переведення шкіл на російські програми, за якими школярам викладають власне бачення історії із запереченням існування України як держави, фактично заборонене вивчення і спілкування українською мовою, а також впроваджені військові вишколи.

Деякі батьки, як і Марія, просто не віддавали своїх дітей в російські школи. Але поступово окупаційні адміністрації змусили їх зробити це через грошові заохочення або погрози. Ті, хто все ж не хотів, щоб діти там навчалися, були вимушені залишити рідний дім.

Діти три роки не виходили за межі подвір’я

24 лютого 2022 року Марія побачила на центральній вулиці свого села танки, БТРи і «гради» російської армії. Вона не знала, що робити, взяла дітей і спустилася в підвал. Солдати окупували південноукраїнське село, підняли російський прапор і зайняли місцеву школу.

Протягом трьох років мати не випускала дітей за подвір’я. Солдатів в селі було більше, ніж місцевих жителів. Жінка стала випікати хліб вдома, щоб зайвий раз не йти до магазину, куди військові часто ходили зі зброєю.

Коли у вересні 2022 року окупаційна адміністрація регіону відкрила школи з російською програмою навчання, озочих йти було небагато, говорить Марія. З села виїхало багато родин, залишили його і деякі українські вчителі. Щоб заохотити батьків віддавати дітей в російську школу, окупанти виплачували їм по 10 тисяч рублів (150 євро) за кожну дитину. Дехто взяв гроші, але дітей все одно не пустив. 

Оскільки єдину в селі школу не відкрили, школярів возили автобусами за 40-60 кілометрів до сусідніх районів. В обід діти їхали додому. Марія обурювалася, бо в окупації не було оповіщень про «повітряну тривогу», які з лютого 2022 року не змовкають в Україні. «У будь-який момент могло прилетіти, але окупантів це не хвилювало», — каже мати. 

Жінка грошей не взяла, а дітей записала на уроки в релоковану українську онлайн-школу. Коли був зв’язок, ті потайки навчались. Каже, це було небезпечно, бо в будь-який момент могли зайти російські військові з перевірками. Тож поки діти вчилися, вона стежила за вулицею і подвір’ям.

«Сказали, що мають право забрати і ми нічого з цим не зробимо»

Перевірки траплялися часто. Російські солдати приходили групами, оглядали подвір’я, хлів, дім. Коли заходили в хату, переривали все. Зошити і мобільний телефон, з якого діти навчалися, мати ретельно ховала. «Якби його знайшли і побачили в ньому щось українське, могли б бути дуже великі проблеми», — каже Марія.

З вересня 2023 року озброєні російські військові ходили з перевірками по домівках односельчан і питали чому діти не в школі. «Я пообіцяла, що піде дитина, розуміючи, що не відпущу. Я не хотіла, щоб вона туди йшла», — пояснює Марія. Перед нею були озброєні солдати ворожої армії, яких діти боялися, тому заперечувати не стала. Пощастило, бо того року примушували віддавати дітей переважно тих батьків, які отримали допомогу, але не відпустили їх.

Однокласниця одного з синів, яка пішла в окупаційну школу, розповідала, що там їх майже нічому не вчать, але змушують шикуватися і розповідати завчений напам’ять гімн Росії, а також говорити російською. А потім розповідають, який красивий Путін.

«Мені здається, повна пропаганда, більше в них там нічого немає», — говорить мати.

На третій рік окупації під час перевірки російські солдати пригрозили Марії, що якщо вона не віддасть дітей в російську школу, її позбавлять батьківських прав, а дітей депортують до Росії. Досі вона залишалася в окупації, бо не хотіла покидати рідний дім, та і не мала достатньо коштів, щоб виїхати самостійно. Крім того, жінка сподівалася на звільнення окупованого регіону. Але погрози змусили Марію зателефонувати волонтерам з Києва, які й допомогли сім’ї виїхати з окупації. «Бо що тоді залишається робити? Коли приходять з автоматами у військовій формі, діти плачуть, бояться, то немає вибору. Принижуєшся, просиш про допомогу і їдеш, усвідомлюючи, що життя дітей важливіше», — пояснює мати.

На четвертий рік війни російські школи відвідують фактично всі діти в окупації

Погрози позбавити батьківських прав часто змушують сім’ї в окупації віддавати дітей в російські школи. Про це розповідають  педагоги тих шкіл, які з початком вторгнення були змушені переміститись на підконтрольні Україні території і проводити навчання онлайн. З вересня 2022 року в таких закладах навчаються діти, які виїхали в підконтрольні уряду регіони України чи за кордон, або досі залишаються в окупації. Станом на 2025 рік учнів, які «під’єднуються» з окупованих територій, менше ніж 45 тисяч (8% від загальної кількості тих, хто залишився). Більшість з них одночасно відвідують і російську, і українську школи. Але кількість таких дітей поступово зменшується через переслідування та утиски з боку окупаційної влади, зазначають в Офісі уповноваженого омбудсмана Верховної Ради України з прав людини Дмитра Лубінця.

За даними аналітичного звіту Центру громадянської просвіти «Альменда», у 2025-2026 навчальному році в окупації працюють майже дві тисячі шкіл. У них навчається понад 582 тисячі дітей. Діти не вивчають української мови, вчителі викладають пропагандистські «Уроки о важном» та викривлену на російський лад історію.

«Для 10–11 класів єдині підручники з історії застосовуються з 2023 року. Саме в них вперше системно закріплено наративи про так звані “кримську весну” та “спеціальну воєнну операцію”, а окуповані українські території представлені як частина РФ», — йдеться у підсумковому за 2025 рік звіті «Альменди».

За підрахунками «Альменди», 344 тисячі дітей залучені до руху «Движение первых», а 44 тисячі — до «Юнармии». «Зафіксовані зміни свідчать про формування довгострокової державної стратегії РФ, спрямованої на трансформацію світогляду дітей, їхню мілітаризацію та підготовку до служби в структурах держави-агресора», — підсумовують у звіті Центру. 

Погрози позбавити батьків батьківських прав — елемент примусу

Згідно з статтею 43 Гаазьких положень, окупаційна влада зобов’язана поважати і підтримувати громадський та правовий порядок на території, яку вона окупувала, каже юридичний аналітик The Reckoning project Карім Асфарі. 

«Четверта Женевська конвенція наголошує на захисті єдності сім’ї, розлучення дітей з батьками можливе лише у вузько визначених і виняткових обставинах. Міжнародне право прав людини посилює захист як сімейного життя, так і освіти: розлучення дітей має бути необхідним і відповідати їхнім найкращим інтересам, а зміст освіти має залишатися доступним, культурно прийнятним і поважати вибір батьків. У сукупності всі ці рамки свідчать про обмежений простір для примусового втручання в сімейні стосунки в контексті освітньої політики в умовах окупації», — пояснює Асфарі.

Але по факту відбувається інше. «Разом з протиправним поширенням російського законодавства на окупованій території, поширюються й норми сімейного кодексу Росії, відповідно до яких батьки зобов’язані забезпечити своїм дітям освіту.  І вочевидь освіту російського зразка та згідно з федеральними стандартами. Не йдеться про те, щоб, наприклад, урівняти в правах українську дистанційну освіту з російською очною. І Росія на це послідовно не погоджується», — пояснює українська правозахисниця Катерина Рашевська.

В окупаційній школі, крім індоктринації та мілітаризації, відбуваються й примусова паспортизація, каже правозахисниця.

«Дуже важко дитині в окупації навчатися в російській школі і не мати російського громадянства. Для випускних класів це неможливо, інакше вони не зможуть пройти ідентифікацію особи, їм не видадуть сертифікати і не допустять до вступних іспитів», — пояснює Рашевська. 

Директорка громадської організації «Східна правозахисна група» Віра Ястребова вважає, що погрози про позбавлення батьківських прав — ще один елемент примусу. Тож коли питання поставало  таким чином, батьки переважно віддавали дітей в російську школу, або за можливості виїжджали з окупації.

Правозахисник і співзасновник організації Павло Лисянський протягом 2022 року досліджував процес депортації дітей до Росії і з’ясував, що він відбувався за допомогою окупаційних судів через позбавлення батьків батьківських прав.

«Російські суди легітимізують вилучення дитини з родини. Йдеться не тільки про позбавлення батьківських прав, а й про передачу її під опіку в російські сім’ї. Дитина потрапляє у російський Банк даних дітей-сиріт, який слугує фактично каталогом для росіян, які обирають дитину, а потім приїжджають  на окуповану територію України, забирають і вивозять її. Далі в рази складніше встановити місце знаходження цієї дитини», — розповідає правозахисниця. За інформацією аналітиків організації, цей механізм працює й досі. 

«В окупації батькам пояснюють, що школа у вас є, ми вам відкрили за російською програмою. Якщо ви дитину не віддаєте, то ми вважаємо, що ваша дитина позбавлена права на освіту — через заборону батьків. Тому окупанти проводять такі бесіди. Перший раз — це попередження, другий — комісія про те, чому дитина шкільного віку не відвідує школу. Їм потрібно максимально встановити контроль. Тобто якщо родина не віддає дитину в російську школу, це свідчить про те, що вона не сприймає окупаційну владу і виховує дитину в українському контексті. Їх це категорично не влаштовує, бо в окупації їм не потрібні інакодумці», — пояснює Ястребова.

Офіційно депортованих 19,5 тисяч дітей, а повернених за чотири роки — лише 2000

Небажання здобувати російську освіту — не першочергова, але одна із часто згадуваних причин вимушеного виїзду українців з окупованих Росією територій, каже Рашевська. Також щороку з окупації виїжджають підлітки, яким вже є 18, щоб вступити в українські та закордонні виші. За даними Національного інформаційного бюро, Україні вдалося офіційно задокументувати випадки депортації або примусового переміщення 19,5 тисяч дітей. Частину з них росіяни розлучили з батьками або законними представниками. Деяких з вивезених в Росію дітей всиновлюють в російські сім’ї. 

Згідно із висновками звіту об’єднання правозахисників «Коаліція. П’ята ранку», від початку повномасштабного вторгнення потенційними жертвами депортацій, примусових переміщень до Росії стали від 2,8 до 4,7 млн українців, з яких від 260 до 700 тисяч дітей.

«Численні свідчення українських громадян, які були переміщені (депортовані), свідчать про те, що російські військові під психологічним примусом, обманом або ж іншими злочинними діями змушували українських громадян обирати шлях на інші окуповані території або в Росію», — йдеться у звіті. 

Це, ймовірно, є порушенням статті 8 Римського статуту Міжнародного кримінального суду, а у випадках, коли вторгнення є широкомасштабним або систематичним, — також статті 7.

Станом на лютий 2026 року, Україні вдалося повернути з Росії та окупованих територій лише трохи більше ніж 2000 дітей. Процес повернення ускладнений перешкодами з російської сторони та окупаційних адміністрацій. Крім того, українці бояться проходити фільтрацію — перевірку на лояльність російській владі, під час якої росіяни можуть розлучити їх із дітьми. 

Щоб виїхати з окупації, Марії з дітьми довелось подолати шлях через Росію та Білорусь. Загалом дорога зайняла п’ять діб. «Але коли перетнули кордон з Україною, і почули від нашого військового “Слава Україні!”, ми з дітьми плакали». 

Зараз родина знаходиться за сотні кілометрів від фронту, по той бік якого залишився їхній дім. Жінка каже, що мріє повернутися, адже там — могили батьків. Але поки в рідному селі панують російські військові, зробити цього не може. 

Розповідає, що попри оголошення «повітряних тривог», чого в окупації не було, в Україні діти почуваються краще. Вони їх майже не лякають. «Найстрашніше там, звідки ми приїхали», — говорить мати. 

Авторка: Леся Пиняк 

Оригінальна стаття була опублікована Латвійським суспільним мовником (LSM.lv) латиською, українською та російською