19 Квітня, 2023

Родинні зв’язки: джерело сили у складні часи

«Це був дивовижний і, безперечно, освіжаючий погляд, порівняно з роботами, на які ми звикли дивитися», – сказала кураторка й фотоконсультантка Аріанна Рінальдо, одна із членів журі фотоконкурсу EU NEIGHBOURS east – FOTOFESTIWAL, описуючи своє враження від фіналістів. Переможці були оголошені на церемонії нагородження у Тбілісі 31 березня. Професійні фотографи з шести країн Східного партнерства подавали фотопроєкти на тему «Родинні зв’язки». Результати вразили аудиторію.

«Я – приклад людини, яку врятувало мистецтво»

«Цей конкурс мав чудову мету – розповісти про сім’ю й родинні зв’язки в такий нелегкий час. Потрібно нагадувати людям, що Україна є частиною Європи, навіть якщо вона не є частиною Європейського Союзу. Україна є частиною культурної карти Європи і варто шукати ці зв’язки», – зазначила переможниця від України Марися М’яновська.

Її фотопроєкт «Ох, брате, де ж ти?» розповідає міську історію «втраченого покоління» 90-х у спальному районі Києва. Поштовхом стала втрата брата, який був одним із тих, хто сповідував девіз «Живи швидко, помри молодим». Але за ідеєю Марисі стоїть набагато більше.

«Я – приклад людини, яку врятувало мистецтво. В моїх батьків не було фінансових можливостей, щоб якось мені допомагати, але вони завжди підтримували мене своєю вірою в моє майбутнє. Щодо історії проєкту, то я думаю, що насправді я могла прожити життя свого брата, а він – моє. Моя велика мрія – відкрити художню школу на Троєщині – великому мікрорайоні Києва – яка була б безкоштовною. Дуже хотілося б, щоб діти, які іноді не бачать для себе іншого шляху, як повторити долю своїх батьків, дізналися, що мистецтво може змінити світ», – пояснила вона.

Ще одним прикладом роботи над особистою втратою та переосмисленням родини й навіть долі країни, є переможниця з Молдови Катерина Шошева та її фотопроєкт «Сім’я».

«Родинні зв’язки для мене дуже важливі, тому що я сприймала певні речі в житті як належне. Мій брат помер близько шести років тому. Я знайшла його архів фільмів. Він збирав його, коли був підлітком, і це, по суті, пам’ять про мене та моїх чотирьох братів, які росли в тій квартирі», – сказала фотографиня, яка спочатку не планувала починати процес самодослідження у вигляді фотопроєкту.

Але мистецтво перевернуло її життя з ніг на голову, тому після понад 10-ти років роботи менеджеркою вона вирішила, що прийшов час все змінити.

«Я просто спостерігала за моїми племінниками та племінницями, які росли в тій самій квартирі. Я спробувала поміркувати про стосунки між поколіннями і про те, як вони формують нас. Це важливо, адже моя сім’я зараз розкидана по всьому світу, а я остання, хто залишився в Молдові», – сказала Катерина.

Зовнішні чинники також змінили життя переможця з Білорусі – Паші Кричка. Судді конкурсу були вражені його поглядом на родинні зв’язки між білорусами, які були змушені виїхати через події 2020 року. До того він був комерційним фотографом, але тепер – документує реальність, з якою стикаються не лише білоруси, а й українці, які понад рік протистоять повномасштабному вторгненню Росії.

«У мене сім’я в Мінську, батьки там, але я не можу їх побачити, як би того не хотів. Мій батько хворий на рак, і якщо щось станеться, я не знаю, як його відвідати, адже мене можуть відразу затримати. Тому я хотів показати все суспільство й те, що з нами зараз відбувається, на прикладі коротких історій окремих людей», – зазначив він.

Pasha Kritchko

The documentary photographer’s parents Alexander and Tamara are sleeping on a sofa in the kitchen of his small Warsaw rental apartment. They have not seen their son for a little less than a year since he left Belarus for Poland and came to visit for a few days, because due to security reasons he cannot return to Belarus. Almost everyone who took an active part in the protests, volunteered, was an activist, an independent journalist, was persecuted in Belarus and left it, cannot return because of the subsequent arrest. Their relatives also do not always have the opportunity to leave Belarus due to the difficulties in obtaining visas, transport links, and often due to age and related health problems.

Girl Polina watches as a joint dinner is being prepared at the House of Peace. On September 28, 2020, fighters of the Alpha group conducted a special operation against terrorists and extremists. A resident of an apartment on Yakubovskogo Street in Minsk, Andrei Zeltser, opened fire on its participants, when a group broke into his apartment, breaking down the doors. He mortally wounded a soldier with the callsign “Nirvana”, and was killed. His wife was detained. Her father Artyom left a comment on the Internet regarding the incident with the shootout in which 2 people were killed and 6 riot police officers broke into their house when he was not at home. It was the reason to leave the country. According to human rights activists, around 200 authors of the comments about this shootout have been prosecuted under Article 369 of the Criminal Code (insulting a government official) and Article 130 of the Criminal Code (inciting social hatred).

Photo: Pasha Kritchko

Andrei is holding his newborn daughter. His wife Polina received 1.5 of “home chemistry” (a person lives at home, but is obliged to work at a certain enterprise), Andrei – 1.5 in a penal colony because of participating in protests – “round dance case” in Brest. At the time of the verdict, the family already had two small children: 3 and 6 years old, plus Polina was expecting a third. The family after the verdict completely lost their earnings. Andrei previously worked as a truck driver in the EU and supported his family, but due to the status of a person under investigation and being sent to a colony-settlement, he lost the opportunity to do this. Polina will not be able to take care of small children because of the referral to “chemistry”. Realizing that all of the above means that their children will most likely be sent to an orphanage, Polina and Andrei decided to flee Belarus and crossed the border on foot through the forest.

Photo: Pasha Kritchko

Nasta Bazar (right) and her wife Dasha (left) in Krakow. Feminist and grassroots activist Nasta left Belarus for Kyiv in 2020 with her family. Shortly before the start of the war she moved to Poland. Nasta’s main area of activism is protecting the rights of women and members of the LGBTQ+ community. Nasta volunteered from the very beginning of the war in Ukraine and has tried to focus on helping women who have suffered from sexualised violence. Photo: Pasha Kritchko

Photo: Pasha Kritchko

Знакаміты беларускі лыжнік Сяргей Далідовіч і ягоная сям’я ў іх часовай кватэры ў Варшаве адразу пасля пераезду з Беларусі. 8 лютага 2022. Фота: КК / Белсат

The house of the Belarusian doctor, Valentin, who has been living in Poland since 1994. This house has become a heaven for many Belarusians who have experienced problems long before the events of 2020. Photo: Pasha Kritchko

Паша в такому ж становищі, як і всі його співвітчизники, які виїхали з Білорусі й не можуть повернутися. Він фіксує цю реальність. «Я розумію, що це якимось чином допомагає мені знаходити силу, щоб продовжувати роботу, адже хтось повинен говорити про проблеми. Тому я справді пишаюся тим, що я білорус», – додав він.

«Не бійтеся висвітлювати соціальні теми»

Соціальні виклики та обставини стали визначальними у кар’єрі відомої фотографині з Вірменії Назіки Арменакян. Зазвичай її роботи – це фоторепортажі й документальні нариси, але на конкурс вона подала дуже особистий проєкт «Моя війна (фрагментний досвід)».

«Це не просто сімейна зйомка, а свого роду особиста. Я намагалася розкрити свої стосунки із сином Мікаелом, якого забрали на війну. Радію, що цю історію побачили, підхопили та відібрали», – пояснила вона.

Спочатку вона була настільки шокована змінами у власному житті, що думала, що ніколи більше не зможе фотографувати. Але цей виклик став для неї поштовхом до подолання страхів і продовження професійної роботи.

«Сімейні зв’язки дуже важливі для мене, тому що я стала дружиною і матір’ю

дуже рано. Маю міцну сім’ю з чоловіком і двома синами, обох люблю. Я завжди фотографую чужі історії й у мене ніколи не виникало думки, що якось я зніму нас із сином», – зізналася вона.

Ідея конкурсу також полягала в тому, щоб ближче познайомитися з регіоном Східного партнерства. «Це була можливість поглянути на частину світу та світ фотографії, які щодня не побачиш, – зазначила одна із суддів Аріанна Рінальдо. – Більшість із нас у фотосфері дуже зосереджені на Західній Європі та Західному світі. У роботах, які ми мали змогу побачити, було різноманіття сюжетів і стилів. Було справді захоплююче побачити, як люди з цієї частини світу, зі Східної Європи, розуміють цьогорічну тему – родинні зв’язки.

Підтвердженням такого бачення є роботи переможців ще двох країн – Азербайджану та Грузії.

Наприклад, переможець з Азербайджану Орхан Азімов показав життя дітей у далекому селі Діго Астаринського району у своєму фотопроєкті «Віддалено від навчання». Він порушив одразу кілька соціальних питань: економічне й освітнє.

«Дітям доводиться ходити по кілька кілометрів, щоб навчатися у школах сусідніх сіл, які налічують 40-50 учнів. Я дуже зацікавився цим питанням і звернувся до місцевих жителів. Коли я відвідав це село й поділився фотографіями в соцмережах, це викликало резонанс. Через кілька місяців було вирішено побудувати в цьому селі школу модульного типу», – Орхан поділився, прикладом того, як мистецтво вирішує соціальні проблеми. Фактично з вересня 2023 року діти зможуть відвідувати місцеву школу, а не ходити горами до сусідніх сіл.

Орхан Азімов – активний користувач Інстаграму. Нещодавно він фотографував землетрус у Туреччині і твердо вірить у силу документальної фотографії.

«Я був у багатьох країнах і знімав багато різних подій. Я б радив своїм колегам не боятися висвітлювати таких речей. Адже ми, фотографи, повинні висвітлювати події й доносити їх до світової спільноти», – сказав він.

Переможниця із Грузії Натела Грігалашвілі працює переважно у віддалених регіонах країни. Її проєкт «Останні дні грузинських кочівників» розповідає про один з унікальних регіонів країни – гірську Аджарію.

«Назва цього проєкту трохи песимістична, але я все-таки вважаю, що можна зрозуміти обидві сторони – потроху життя кочівництва розвалюється, та водночас лише вони зберегли такий спадок станом на сьогодні. Вони переїжджають цілими сім’ями, перебувають у русі і в наш час», – пояснила вона.

Натела Грігалашвілі працювала фоторепортеркою й операторкою, а в 2016 році стала фотографинею-документалісткою.

«За допомогою камери я проводжу своєрідне дослідження про жителів регіонів. Глобалізація потихеньку все стирає, ми не можемо це зупинити, але камера має здатність зберігати історію сьогодення, яке змінюється на наших очах», – сказала вона.

Такий уважний та професійний погляд на регіон став відкриттям для журі, яке обирало переможців із понад 400 робіт.

«Повинна визнати, що я дуже вражена якістю поданих на конкурс робіт. Я помітила дві тенденції, якщо можна так сказати: одна – це політична й соціальна свідомість багатьох фотографів, а інша – рівень відданості зображенню регіону й роботі з місцевістю та громадою. Я вважаю це дуже цінним», – сказала представниця журі, фотографиня Кароліна Гембара.

З усіма фіналістами та їхніми роботами можна ознайомитися тут.