Демографія воєнного часу: серйозна загроза для України

Поки у світі стрімко зменшується чисельність населення, ситуація в Україні постає особливо гостро. Країна стикається з подвійною кризою: її населення скорочується вже понад тридцять років, а російське вторгнення лише прискорило цей процес. Збереження демографії країни та її майбутнього під час війни – це дилема без простих рішень. Чи може вступ до ЄС зупинити відтік населення або навіть розвернути цю динаміку у зворотньому напрямку?

«Глобальне скорочення населення розпочнеться на десятиліття раніше, ніж очікувалося», – пише Марк Новікофф у The Atlantic. Тоді як прогнози Організації Об’єднаних Націй передбачали початок глобального спаду у 2084 році, то нині деякі експерти називають 2055 рік.

«Скорочення населення в Україні – це не унікальний випадок. Це глобальний процес, який у демографічній науці називають “демографічним переходом”. Унікальною є ситуація, в якій опинилася Україна», – пояснює Олександр Гладун з Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи Національної академії наук України.

Фактично Україна переживає серйозну демографічну кризу. Ще у 2023 році видання Kyiv Independent вийшло із заголовком: «Демографічна катастрофа: найбільша післявоєнна загроза для України».

Зважаючи на значні втрати як серед військових, так і серед цивільного населення, війна негативно впливає на демографію країни. Крім того, продовжує Гладун, «смертність також зростає через загострення хронічних захворювань, стрес, а в деяких випадках – через неможливість отримати своєчасну медичну допомогу». Водночас народжуваність падає: «люди відкладають рішення про народження дітей. Це природна реакція».

Згідно з даними Міністерства юстиції України, на які посилається Kyiv Independent, у 2024 році в Україні зафіксовано 495 090 смертей. Ця цифра майже втричі перевищує кількість народжених.

Згідно з останніми даними, оголошеними президентом України Володимиром Зеленським, Україна втратила 55 000 військовослужбовців (як кадрових, так і мобілізованих) від початку повномасштабного російського вторгнення в лютому 2022 року. Однак цю цифру вважають суттєво заниженою. Центр стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS), аналітичний центр у Вашингтоні, оцінює кількість загиблих від 100 000 до 140 000, порівняно з 275 000 – 325 000 з боку російської армії.

«Населення України скорочується з 1993 року, – пояснює Гладун. – Війна значно прискорила цей процес. За нашими прогнозами, чисельність населення й надалі зменшуватиметься. Водночас темпи цього скорочення залежать від того, коли і за яких умов завершиться війна».

З 1991 року, коли Україна здобула незалежність від Радянського Союзу, вона втратила майже половину свого населення: «За моїми оцінками, станом на початок 2026 року на території, контрольованій урядом України, проживало близько 28 мільйонів людей. Наприкінці 1991 року населення становило 51,7 мільйона», – каже Гладун. За прогнозом ООН, наведеним Українською правдою, до 2100 року населення може скоротитися до 15,3 мільйона.

Втім, як наголошує Гладун, ці цифри слід розглядати в контексті. «По-перше, територія, що нині перебуває під контролем уряду, приблизно на 20% менша, ніж у 1991 році. По-друге, ми не маємо точних даних про чисельність населення на тимчасово непідконтрольних територіях. По-третє, невідомо, скільки людей повернеться до країни з-поміж тих, хто виїхав за кордон через війну».

Скільки українців знайшли прихисток за кордоном?

Центр економічної стратегії (CES) – незалежний український неурядовий дослідницький центр, заснований у Києві в 2025 році. Згідно з п’ятим звітом центру про біженців, 5,6 мільйона українців знайшли прихисток за кордоном станом на початок 2026 року. Із них 4 мільйони виїхали з України через західні кордони.

«У країні також налічується понад 4 мільйони внутрішньо переміщених осіб. Отже, понад 10 мільйонів людей покинули свої домівки, що становить приблизно 20% довоєнного населення», – додає Гладун.

«Україна продовжує втрачати населення після чотирьох років повномасштабного вторгнення, – підтверджує Ірина Іпполітова, старша дослідниця CES. – Основна причина демографічних втрат – міграція. За оцінками CES, близько 300 000 людей виїхали з України у 2025 році. Крім того, населення скорочується через спричинені війною втрати як серед військовослужбовців, так і серед цивільного населення, а також через падіння народжуваності».

Наприкінці серпня 2025 року український уряд спростив перетин кордону для чоловіків віком від 18 до 22 років. До цього воєнний стан, запроваджений із початку російського повномасштабного вторгнення у 2022 році, забороняв виїзд із країни всім чоловікам віком від 18 до 60 років (за рідкісними винятками). Мета полягала в тому, щоб забезпечити армію достатньою кількістю новобранців. «Ми хочемо, щоб українці максимально зберігали звʼязки з Україною», – заявила прем’єр-міністерка Юлія Свириденко. Таким чином, уряду доводиться балансувати між потребами війни та необхідністю збереження молодого покоління й майбутнього країни.

За даними CES, приблизно 96 000 чоловіків виїхали з України в період із серпня по листопад 2025 року. CES використовує дані прикордонних служб Польщі, Словаччини та Румунії, а також розрахунки, виконані на основі даних Державної прикордонної служби України. Показники щодо Угорщини й Молдови підраховані на основі загальних даних про перетин кордону. «Приблизно один із семи чоловіків віком від 18 до 22 років виїхав із країни з серпня [2025 року]», – зазначається у звіті. Водночас, за даними BBC Україна, ці цифри не враховують повернення значної кількості молодих чоловіків, а також не беруть до уваги те, що одна й та сама особа могла перетинати кордон кілька разів. Видання Kyiv Independent також зазначає, що молоді чоловіки звільняються з роботи, однак точні цифри встановити неможливо.

Скільки людей повернуться?

За оцінками CES, після завершення війни до України можуть повернутися від 1,3 до 2,2 мільйона людей – залежно від ситуації.

«На рішення про повернення впливатиме ціла низка факторів: наявність житла в Україні, можливості працевлаштування, соціальна інфраструктура для дітей тощо. Люди порівнюватимуть те, що вони мають у країні перебування, з можливостями в Україні. Ступінь адаптації до нової країни також відіграватиме певну роль», – пояснює Олександр Гладун.

І, звичайно, ключовим фактором є те, як і за яких умов завершиться війна. «Два роки тому опитування показало, що на 25% більше людей повернулися б, якби війна завершилася в межах кордонів 1991 року, ніж у разі її завершення по нинішній лінії фронту». Поширеною є думка, «що якщо війна закінчиться по лінії фронту, Російська Федерація відновить її за кілька років», – каже Гладун.

Серед українських громадян за кордоном 66% – люди працездатного віку (18-65 років). Молодь до 35 років становить понад половину біженців (56%). Саме вони – життєва сила країни. Однак, за даними CES, саме ця група менш схильна до повернення. «Наразі, – пояснює Ірина Іпполітова з CES, – ми бачимо, що молоді люди до 35 років значно рідше планують повертатися в Україну, ніж старші, особливо ті, кому за 50. Причин багато: краща інтеграція у країнах перебування, економічні чинники, такі як робота й зарплата, і, найголовніше, питання безпеки. Повернення цих людей можливе за певних умов. Це, перш за все, безпека та завершення війни. Важливо й те, як саме вона завершиться: більшість біженців розглядає повернення лише у разі повного завершення війни та відновлення цивільного авіасполучення. Заморожений конфлікт значно менше стимулює людей до повернення».

Віталій (ім’я змінено) – один із таких біженців. Дев’ятнадцятирічний хлопець, який останні два роки живе у Франції, родом із півдня України. Через війну він переїхав на захід країни, а згодом – у Францію, щоб продовжити навчання, адже через війну втратив можливість отримати стипендію. Віталій розглядав кілька варіантів, зокрема Чехію й Польщу. Зрештою він обрав Францію, бо «зрозумів, що потрібно прагнути більшого».

Наразі Віталій підпрацьовує на будівництві та продавцем-консультантом. У вересні планує вступати на інженерну спеціальність. Він – один із багатьох молодих людей, які розпочали складний шлях у новій країні та прагнуть побудувати там своє життя. У нього є план, бачення майбутнього, і він не хоче «змарнувати» ті жертви, на які пішов. «Я хотів би залишитися тут: я вже вивчив французьку, багато працював і хочу вступити до університету». Віталій сумує за Україною, родиною та знайомими місцями, але повернення наразі не здається йому реалістичним варіантом.

«Я повернулася б, якби змогла знайти в Україні хорошу й добре оплачувану роботу. Але зараз економічна ситуація погіршилася», – каже 27-річна харків’янка Антоніна, яка живе з матір’ю в Італії з 2022 року. Антоніна здобуває ступінь магістра за спеціальністю «Європейські та міжнародні студії». Безпекова ситуація в Україні залишається нестабільною. «Одна з головних причин – ми не знаємо, коли закінчиться війна. Ми не знаємо, чи це її початок, чи вже середина. Я не хочу ставити життя на паузу. Вважаю, що правильно зараз будувати кар’єру – можливо, я досягну успіху, а може зустріну партнера і створю сім’ю».

Наразі українці користуються статусом «тимчасового захисту» у країнах ЄС. Він дозволяє навчатися, працювати та користуватися національними системами охорони здоров’я. Запроваджений у березні 2022 року, цей статус має діяти до березня 2027 року.

Поки що невідомо, як діятимуть країни ЄС після цієї дати. Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц уже заявив, що хоче обмежити кількість українських чоловіків, які шукають притулку. План полягає в тому, щоб сприяти поверненню біженців на батьківщину, аби «вони могли допомогти своїй країні», каже він.

Чи змінить вступ до ЄС цю тенденцію?

У четвертому епізоді другого сезону «Слуги народу» (телесеріалу 2015-2019 років, у якому Володимир Зеленський грає вчителя історії, що стає президентом України) оголошують, що Європейський Союз схвалив безвізовий режим для громадян України, що стало першим кроком на шляху до вступу в ЄС.

Наступного дня президент Василь Петрович Голобородько опиняється в Україні зовсім сам: усі співгромадяни виїхали шукати кращої долі до Європи. У жовтні 2017 року цей сюжет виглядав радше м’якою іронією, але нині, майже через дев’ять років, чотири з яких країна живе у війні, він залишає гіркий присмак. Україна зазнає спустошення, а Київ досі прагне приєднатися до Євросоюзу. Але чи може цього разу євроінтеграція зупинити відтік населення або навіть розвернути цю динаміку у зворотньому напрямку?

«Наразі складно чітко передбачити наслідки вступу України до ЄС, – каже Ірина Іпполітова з CES. – Досвід країн Центральної Європи свідчить про те, що деякі люди можуть виїхати, оскільки отримають можливість легально працювати в ЄС». Однак у випадку України механізм тимчасового захисту означає, що українці мають це право ще з 2022 року. Повна свобода пересування після вступу може також «заохотити частину мігрантів повернутися і сприяти циркуляційній міграції серед українців, які нині не розглядають повернення через страх втратити право на роботу та проживання в ЄС». Водночас, додає Іпполітова, «Україна може залучити фахівців з ЄС для відбудови».

За словами демографа Олександра Гладуна, вступ до ЄС залишається віддаленою перспективою. Навіть якщо це станеться, він вважає, що «навряд чи це спричинить масовий відплив населення». Україна була частково інтегрована до європейського ринку праці ще до 2022 року: «Станом на кінець 2021 року 1,6 мільйона українців мали дозволи на проживання у країнах ЄС, із них 900 тисяч – з метою працевлаштування».

На думку Ірини Іпполітової, «вступ України до ЄС має суттєві переваги як для України, так і для самого Європейського Союзу, попри виклики, які неминуче супроводжують таку інтеграцію». Для України цей процес гарантуватиме «доступ до єдиного ринку ЄС, фінансових інструментів і програм», а також дасть змогу скористатися «надійнішим захистом прав працівників, безпечнішими товарами й послугами та ефективнішим екологічним регулюванням», додає Іпполітова.

Що безпечнішою – у соціальному, економічному та військовому сенсах – почувається країна, то більше її громадяни здатні уявляти там своє майбутнє. Що стосується безпеки, яка є центральним питанням для України, «членство в ЄС зміцнило б економічну та інституційну стійкість України і поглибило би її інтеграцію до європейських безпекових структур» – а це може стати важливим чинником для повернення мігрантів. Водночас Україна «робить значний внесок у європейську безпеку завдяки своїм оборонним можливостям, стратегічному розташуванню та досвіду протидії зовнішнім загрозам».

Тим часом, як відомо, столиці країн ЄС відкидають можливість прискореного вступу для України: держави-члени відхилили пропозицію Єврокомісії щодо «зворотного розширення», яка передбачала приєднання Києва до завершення реформ, повідомляє Politico. Натомість вони просувають модель «прискореної поступової інтеграції», яка наблизить Україну до Союзу без негайного членства.

Цей підхід передбачає ширший доступ України до єдиного ринку, програм та інституцій ЄС, що може забезпечити короткострокові економічні вигоди, стабілізувати вимушену міграцію, спричинену війною, і сповільнити скорочення населення, водночас зменшуючи міграційний тиск.

Оскільки переговори про вступ уже розпочалися, наступним етапом стане відкриття й закриття переговорних розділів. Навіть за оптимістичного сценарію Київ зможе закрити переговорні розділи не раніше 2027 року, а повноцінне членство потребуватиме одноголосного схвалення всіх держав-членів ЄС.

Авторка: Франческа Барка

Оригінальна стаття була опублікована у виданні VoxEurop