Молдова між реформами та гібридними загрозами: європейський шлях країни на передовій

«Відмінниця» серед кандидатів та країна, яка досягла найбільшого прогресу в останньому звіті про розширення ЄС – саме так Брюссель дедалі частіше описує Республіку Молдова. Після років прискорених реформ Кишинів стоїть на порозі нового етапу своєї європейської інтеграції. Після майже річної затримки, спричиненої блокуванням рішення щодо початку переговорів з Україною, Європейський Союз нещодавно дав політичне «зелене світло» Україні та Молдові на початок офіційного процесу переговорів про членство, а відкриття перших кластерів переговорів для обох країн було оголошено 15 червня.

В останні роки Молдова зарекомендувала себе як одна з найактивніших країн-кандидаток, і, за словами європейської комісарки з питань розширення Марти Кос, країна є «найкращою» у підготовці до членства в ЄС. На її думку, Молдова не лише отримує європейську підтримку, але й «вже робить свій внесок у європейську безпеку». Швидкі темпи реформ, прогрес у верховенстві права та економічна трансформація роблять Молдову одним із найуспішніших прикладів європейської інтеграції в рамках Східного партнерства.

Незважаючи на досягнутий прогрес, країна все ще стикається з серйозними викликами. Президентка Майя Санду визнає, що російське втручання та дезінформаційні кампанії стали «новою реальністю», а інституції змушені щодня протидіяти маніпуляціям. Водночас Молдова продовжує свої зусилля щодо зміцнення енергетичної безпеки, зменшення залежності та підвищення стійкості до гібридних атак Росії. Саме в цих складних умовах країна прагне поєднати внутрішні реформи, зміцнення безпеки та європейську інтеграцію, роблячи членство в ЄС ключовим стратегічним проектом свого майбутнього.

З Росії до Європи: шлях Молдови до енергетичної незалежності

До війни в Україні Молдова історично залежала від Росії в енергетичному плані. Вразлива, з одного боку, через свою інфраструктурну спадщину радянських часів, а з іншого – через наївність своїх урядів, у 2022 році країна зіткнулася з викликом досягнення енергетичної незалежності.

«Ми пережили серйозні потрясіння. Якщо порівняти Молдову сьогодні з Молдовою 2022 року, то побачите, що це зовсім інша країна, коли йдеться про енергетику. Зараз ми перебуваємо в зовсім іншій ситуації», – розповіла Кароліна Новак, державна секретарка Міністерства енергетики Молдови.

Наприклад, до 2019 року Молдова на 100% залежала від одного джерела газу – російської компанії «Газпром». Росія неодноразово використовувала цю залежність, щоб чинити тиск на країну, припиняючи постачання.

Що стосується електроенергії, ситуація тоді була схожою – Молдова виробляла лише 20% електроенергії, яку споживала, тоді як 70-80% закуповувалося у Придністров’ї, контрольованому сепаратистською владою. Електроенергія, вироблена там з використанням «безкоштовного» газу з Росії, продавалася на молдовському ринку за реальний дохід, що забезпечувало економічну життєздатність регіону та допомагало підтримувати сепаратистську адміністрацію.

Сьогодні ситуація інша. Молдова підключена до європейського енергетичного ринку. Диверсифікація постачальників як газу, так і електроенергії тепер є реальністю.

Газопровід Ясси-Унгени-Кишинів, який з’єднує Молдову з румунською та європейською газовими мережами, відіграв ключову роль у цій трансформації. Завдяки йому країна тепер може купувати природний газ з понад 20 різних джерел та підтримувати стратегічні резерви, достатні для покриття приблизно 10 днів пікового зимового споживання.

Що стосується електроенергії, Молдова за останні п’ять років збільшила свої виробничі потужності з відновлюваних джерел енергії у 12 разів. Країна досі імпортує близько 60% споживаної електроенергії, але до 2025 року 25% споживаної електроенергії вироблятиметься з відновлюваних джерел, а мета полягає в тому, щоб ця частка досягла 31% до 2030 року.

«Встановлення систем акумуляторного зберігання енергії допоможе нам досягти гнучкішого використання енергетичних потужностей, щоб будь-який надлишок, що генерується протягом дня, можна було використовувати ввечері, коли споживання найвище. Пріоритетом є подальша диверсифікація нашого внутрішнього енергетичного балансу», – пояснює Новак.

Ще одним пріоритетом для уряду є модернізація застарілої електричної інфраструктури та забезпечення кращого сполучення з Європою:

«Ще багато чого потрібно зробити. Приблизно 50% електромережі потребує подальшої модернізації. Державна компанія «Moldelectrica» має 10-річний план розвитку мережі передачі електроенергії».

Однак, проблеми залишаються значними. Щоб зменшити свою вразливість, Молдова інвестує в кілька стратегічних проектів з передачі електроенергії. Найважливішим з них є лінія електропередач Вулканешти – Кишинів, яка дозволить постачати електроенергію в обхід Придністров’я та надасть країні більший контроль над потоками енергії.

Паралельно тривають роботи над лініями електропередач Сучава – Бельці та Страшени – Кіцкани, що збільшить пропускну здатність мережі та стійкість. Також планується нове з’єднання з Україною, яке дозволить гнучкіше керувати потоками електроенергії в регіоні та створить можливість реверсного імпорту та експорту електроенергії між двома країнами за потреби.

Реалізація цих ключових проектів, поряд з іншими, спрямованими на перехід до централізованого теплопостачання та підвищення енергоефективності в громадських і житлових будівлях, пов’язана з європейським та американським фінансуванням, а терміни завершення коливаються з 2030 по 2032 рік. Тим часом залишається низка нетехнічних проблем, включаючи волатильність міжнародних цін та необхідність покращення кібербезпеки в енергетичному секторі.

Безпека та нейтралітет у тіні війни

Безпека Молдови тісно пов’язана з її енергетичною інфраструктурою. Будівництво нових ліній електропередач, що обходять Придністров’я та з’єднують його з Румунією, розглядається як важливий елемент регіональної безпеки, який також дозволяє Україні збалансувати свої енергетичні потоки через молдовську енергосистему.

Однак питання безпеки країни є ширшим і нерозривно пов’язаним з її прагненнями до європейської інтеграції та зміненою геополітичною реальністю у Східній Європі після вторгнення Росії в Україну. З 2022 року архітектура безпеки в регіоні зазнала фундаментальних змін, і Молдова посідає вразливе становище через свій 1200-кілометровий кордон з Україною.

Нова реальність вимагає адаптації. У своїх нових оборонних стратегіях Молдова робить акцент на технологічному розвитку та комплексній модернізації армії поряд з вищим рівнем політичного планування. Однак усе це дорого коштує.

Геннадій Кожокару, державний секретар Міністерства оборони Молдови, пояснив, що історично країна виділяла на оборону лише 0,3% свого ВВП; пізніше ця сума зросла до 0,6%, а амбіція уряду – досягти 1% ВВП до 2030 року.

Допомога в модернізації збройних сил Молдови також надходить від ЄС через Європейський фонд миру та рамкову програму оборонного співробітництва Союзу PESCO. США також є ключовим стратегічним партнером, забезпечуючи навчання у військових академіях США та тісно співпрацюючи з Національною гвардією Північної Кароліни.

З одного боку, Молдова має своїх партнерів; з іншого ж, згідно з Конституцією 1994 року, країна є «нейтральною». Нейтралітет означає, що Молдова не може брати участь у військових альянсах або дозволяти розгортання іноземних військ на своїй території.

«Фактично, це заважає нам вступати до будь-якого військового альянсу. Метою статті 11 нашої Конституції було виведення російських військ з Придністров’я та уникнення нашої участі у військовому альянсі колишніх радянських республік на чолі з Росією. Єдиним, хто порушує цей принцип сьогодні, є Росія, оскільки на території Придністров’я незаконно розміщені російські підрозділи», – пояснює Кожокару.

За його словами, принцип нейтралітету, закріплений у конституції, використовується проросійськими опозиційними групами як привід для звинувачень на адресу правлячої влади в її прагненні до міжнародної співпраці з метою модернізації армії .

«У 2017 році Конституційний суд тлумачив цю статтю та заявив, що нейтралітет не означає ізоляцію», – пояснює державний секретар.

За його словами, його країна має право робити все необхідне для захисту свого нейтралітету, включаючи покращення своїх оборонних спроможностей, забезпечуючи їх необхідними ресурсами.

«Нейтральні країни не мають союзників для боротьби за свій суверенітет та цінності; вони не мають захисту статті 5 Договору НАТО. У цьому сенсі всі процеси, які ми здійснюємо тут, у Міністерстві оборони, спрямовані на покращення нашої обороноздатності», – зазначив Геннадій Кожокару.

Рішення для Придністров’я: мирне та економічне

Окрім зміцнення обороноздатності, Молдова стикається з викликом вирішення ще однієї ключової проблеми безпеки: проблеми Придністров’я. Вузька смуга землі між річкою Дністер та кордоном з Україною, що охоплює 11% території країни, міжнародно визнана частиною Республіки Молдова. Однак з 1990–1992 років вона контролюється «Придністровською Молдавською Республікою», яку навіть не визнає Росія. Проте там розміщено близько 1500 російських військовослужбовців. Це, з одного боку, дозволяє Росії підтримувати військову присутність у регіоні, а з іншого, ускладнює європейську інтеграцію країни та дебати щодо її безпеки.

Офіційна позиція Молдови полягає в тому, що конфлікт може бути вирішений лише мирним шляхом, відповідно до європейських цінностей демократії та прав людини. До того часу 300 молдовських військовослужбовців продовжують щодня перебувати в так званій «Зоні безпеки» для підтримки стабільності та запобігання ескалації.

Однак вирішення проблеми здається недалеким, і, схоже, його можна досягти економічними засобами. З економічної точки зору, Придністров’я стає дедалі залежнішим від Кишинева та європейського ринку.

За даними експертів, близько 90% тих, хто проживає в невизнаній республіці, мають громадянство Молдови, яким вони активно користуються, включаючи більшість солдатів з так званих «російських підрозділів». Стверджується, що понад половина населення Придністров’я щодня їздить на роботу до Молдови.

«Питання Придністров’я, ймовірно, буде врегульоване в середньостроковій або довгостроковій перспективі. Придністров’я не є пріоритетом для Росії. Це очевидно; інакше вони мали б підтримку, але її не мають. Вони постачають їм газу лише стільки, щоб вижити, але недостатньо для економічного розвитку, створення робочих місць чи гарної якості життя», – вважає Адріан Ермурачі, співвиконавчий директор Інституту європейської політики та реформ (IPRE).

«Я не знаю, чи російська економіка в такому поганому стані, чи Придністров’я більше не є пріоритетом. Можна лише здогадуватися», – додав він.

За його словами, понад 80% експорту невизнаної республіки йде до ЄС, а не до Росії чи інших країн. Враховуючи дані, які показують, що до 2025 року частка експорту до ЄС становитиме 67,5-68,1% від загального обсягу експорту Молдови, це означає, що Придністров’я краще інтегроване в європейський ринок, ніж сама Республіка Молдова.

Гібридний фронт: дезінформація, гроші та мережі впливу

Тим часом Молдова слугує полігоном для гібридної війни Росії.

«Я думаю, що Молдова може слугувати гарним прикладом того, як їй вдається протистояти російському втручанню та чинити опір», – зазначає Сергіу Тофілат з команди WatchDog – неурядової організації, яка аналізує державну політику, контролює управління та бореться з дезінформацією.

Згідно з даними WatchDog, масштаби фінансового втручання Росії є колосальними для економіки країни. Неурядова організація стверджує, що лише під час виборів 2024 року Росія витратила понад 250 мільйонів євро на посилення свого впливу на політичні процеси в країні. Ця сума дорівнює 1,5% ВВП Молдови.

«50 мільйонів доларів було витрачено на дезінформацію під час президентських виборів та референдуму щодо ЄС у 2024 році», – стверджує Тофілат.

Серед інструментів цієї дезінформації є створення специфічних хибних наративів, спрямованих на певні сегменти населення на основі їхніх інтересів та страхів. Для просування російських наративів працюють ферми тролів та мережі фейкових сторінок у Facebook та акаунтів TikTok, які все частіше керуються штучним інтелектом. Місцеві лідери думок, які раніше обговорювали кулінарію, автомобілі чи красу, також стають поширювачами дезінформації на політичні теми, пов’язані з виборами.

Головна мета залишається незмінною – дискредитувати державні інституції та створити перешкоди на шляху країни до Європи.

«Триває розслідування того, як Ілан Шор [молдавський олігарх і проросійський політик, якого вважають ключовою фігурою в проросійських політичних мережах Молдови, – ред.] фінансував свою зловмисну діяльність і переказував гроші членам своєї партії. Йдеться про суму від 25 до 30 мільйонів доларів на місяць», – наголосив він.

Розслідування, про яке йде мова, проводило видання Ziarul de Gardă. Воно виявило, як мережа Ілана Шора використовувала організовані структури для впливу на виборчі процеси в Республіці Молдова шляхом незаконного фінансування, мобілізації платних активістів, поширення дезінформації та купівлі голосів.

Журналісти, що працюють під прикриттям, викрили механізми вербування учасників, поширення маніпулятивних меседжів та координації діяльності, спрямованої проти європейського курсу країни та на підтримку кандидатів, пов’язаних із Шором.

За словами експертів, через посилену увагу Росія змушена використовувати нетрадиційні методи завезення грошей до країни для фінансування таких операцій. Ці методи варіюються від перевезення людей до Росії з метою повернення з готівкою до 10 000 доларів США, щоб уникнути необхідності їх декларування, до відкриття рахунків у російських банках для понад 140 000 громадян Молдови, через які вони отримують щомісячні виплати в рублях, та використання криптовалют для оплати активістам.

У цьому контексті такі установи, як Центр стратегічних комунікацій та протидії дезінформації, створений у 2023 році за ініціативою президента Майї Санду, та сектор громадянського суспільства борються з дезінформацією та намагаються протидіяти іноземному втручанню й зробити суспільство більш стійким до маніпуляцій.

План Б: чи можливе возз’єднання з Румунією?

Можливість об’єднання Молдови та Румунії періодично з’являлася в публічних та політичних дебатах з 1991 року, коли Молдова проголосила свою незалежність. Ґрунтуючись на спільних історичних, культурних та мовних зв’язках між двома країнами, ця ідея знову обговорюється в контексті європейської інтеграції країни та загроз безпеці, що виникли внаслідок війни в Україні.

Навіть президентка країни Майя Санду заявила, що особисто підтримає об’єднання з Румунією, але водночас наголосила, що це не є офіційною державною політикою, і таке рішення можуть прийняти лише громадяни Республіки Молдова.

Хоча деякі розглядають потенційне возз’єднання як «план Б» для вступу до Європейського Союзу, громадської більшості на підтримку такого кроку немає.

«Прихильники об’єднання становлять близько 35% населення Молдови. Деякі опитування вказують на 40%, але я скептично налаштований . Близько 10% не визначилися. Зрозуміло, що 50% людей кажуть: «Ні, якщо я голосуватиму, то я голосуватиму проти об’єднання з Румунією», – стверджує Адріан Ермурачі.

Ермурачі каже, що важливо розрізняти групу людей, які підтримують європейську інтеграцію, та тих, хто підтримує об’єднання з Румунією. Багато громадян підтримують шлях до ЄС, але не хочуть возз’єднання.

Реалістичною метою країни залишається вступ до Європейського Союзу як незалежної держави. Однак не можна виключати, що якщо триваюча війна закінчиться несприятливо для України, а Молдові все ще не вдасться приєднатися до ЄС, підтримка «Плану Б» може зрости, і він насправді може стати життєздатним варіантом.

Навіть якщо такої угоди врешті-решт буде досягнуто в Молдові, Румунії також доведеться прийняти рішення. Це буде складно, оскільки рішення тягне за собою правові наслідки щодо членства Румунії в НАТО та ЄС, зокрема щодо питання додавання нових територій до цих альянсів. Також невідомо, чи підтримає це румунське суспільство, враховуючи, що багато хто вважає, що Молдова буде тягарем для економіки країни та створюватиме проблеми безпеки.

Відкриття перших кластерів переговорів не означає кінець реформ, а радше початок найскладнішого етапу європейського шляху Молдови. Країна все ще стикається з викликами, пов’язаними з верховенством права, енергетичною стійкістю, безпекою та протидією іноземному впливу. Тим не менш, вперше з моменту проголошення незалежності в 1991 році європейська перспектива країни постає не просто як політична мета, а як реалістичний та поступово досяжний план, що підтримується як Брюсселем, так і більшістю молдовського суспільства.

Авторка: Десислава Колева

Оригінал статті був опублікований болгарською мовою на сайті Mediapool

Ця стаття була підготовлена після прес-туру до Кишиніва організовано програмою EUNEIGHBOURS EAST.