19 Листопада, 2025

Ув’язнення, атаки та придушення свободи слова: як журналісти від Києва до Тбілісі борються за правду

«Дивно бути на сцені в Європі та приймати нагороду за колегу, яку ти знала, видатну журналістку, якої вже немає з нами», – говорить Анна Бабінець, стоячи у Віденському університеті, щоб отримати нагороду Героя свободи преси від Міжнародного інституту преси (IPI).

Колегою, про яку вона говорила, була 26-річна Вікторія Рощина, журналістка, яка самостійно вирушила на окуповані Росією території, щоб задокументувати вторгнення. Тіло Рощиної було репатрійовано до України та поховано в Києві майже через рік після офіційної дати її смерті в російській в’язниці.

«Ви можете собі уявити, – звернулась керівниця агенції журналістських розслідувань «Слідство.Інфо» Анна Бабінець до аудиторії, – що професійна журналістка з європейської країни у 21 столітті помирає у в’язниці через тортури та голод?»

«Кожна українська редакція тепер також є архівом»

Україна стала найсуворішою у світі лабораторією для журналістики. Під час ракетних атак та тривог, коли відключають світло, репортери пишуть з освітлених генераторами офісів, або ж укриттів чи підземок.

Протягом кількох днів після вторгнення редакція Бабінець опублікувала своє перше розслідування з відкритих джерел – ідентифікацію загиблого російського пілота за номером на його шоломі. «Ми за одну ніч перетворилися на військових репортерів», – сказала вона.

Війна також змінила гендерну карту української журналістики. «Раніше мені казали: «Ти жінка, тобі слід залишатися вдома. Зараз 80 відсотків моєї редакції – це жінки. Чоловіки на передовій, тому ми захищаємо правду».

У Києві медіаменеджер Андрій Боборикін досі рахує кожен удар, який потрапляє поруч із офісом редакції «Української правди». «Кілька місяців тому ракета знову розбила наші вікна, – сказав він. – Ми їх полагодили та продовжили працювати. Бо якщо ми зупинимося, хтось інший заповнить тишу брехнею. Кожна українська редакція тепер також є архівом. Ми документуємо війну і живемо нею».

Навіть попри виснаження, етика залишається. «Коли ми викриваємо корупцію під час війни, це схоже на те, як різати власну шкіру, – визнає Бабінець. – Але ми повинні. Інакше за що ми боремося?»

Грузія: коли просто виконувати свою роботу небезпечно

У Грузії репортери, які висвітлюють мирні протести в Тбілісі, все частіше стають об’єктами поліцейської агресії та свавільних затримань. За даними місцевих НПО, за останній рік понад 50 журналістів зазнали нападів під час документування демонстрацій. Кільком було пред’явлено звинувачення у порушеннях «громадського порядку» лише за зйомку подій.

Незалежні редакції зазнають зростаючого фінансового та політичного тиску. Критично налаштовані видання повідомляють про замороження банківських рахунків, блокування рекламних контрактів та раптові податкові перевірки, які порушують щоденну роботу.

Наталія Антелава, відома грузинська журналістка та засновниця Coda Story, зазначає, що репресії зараз поширюються далеко за межі ЗМІ: «Це стосується не лише журналістів. Це стосується будь-кого – директорів музеїв, музикантів, навіть диригентів симфонічного оркестру. Але журналісти перебувають на передовій».

Серед них – Мзія Амаглобелі, провідна незалежна журналістка Грузії та засновниця ЗМІ «Batumelebi» та «Netgazeti», яка зараз перебуває у в’язниці. Приймаючи від її імені нагороду «Герой свободи преси», її колега, заступниця директора «Batumelebi», Тамар Рухадзе, розповіла про посилення репресій.

«За останні кілька днів у моїй країні було заарештовано понад 80 осіб. І кількість затриманих журналістів продовжує зростати. І я боюся, як ці цифри могли змінитися до того часу, як ця чудова нагорода досягне Грузії», – з гіркотою відмічає вона.

Непокора Амаглобелі – її 38-денне голодування, її відмова зайняти місце обвинуваченої під час суду – перетворила її на символ чесності для всієї грузинської медіаспільноти.

Вірменія: жінки, які розповідають про війну

Незважаючи на прогрес у Всесвітньому індексі свободи преси за 2025 рік, медіасередовище Вірменії залишається нестабільним. Журналісти продовжують стикатися з політичним тиском та публічними нападами. Висвітлення питань безпеки та війни за Нагірний Карабах створює додаткове навантаження на місцеві ЗМІ, оголюючи глибокі етичні та емоційні дилеми репортажів з країни.

Рубіна Маргосян, головна редакторка незалежного онлайн-тижневика EVN Report, каже, що вірменська журналістика – це також історія жіночої стійкості та переосмислення. «Щоб жінок вважали хранительками пам’яті та тими, хто її передають, їм спочатку потрібно надати місце на передовій. Щоб це сталося, нам потрібно бути дуже активно залученими, і у випадку війни, про яку я писав, те, чого ми не знаємо про війну – або про що ми недостатньо говоримо – це те, що війна змінюється. Кожна війна, тиждень за тижнем, змінюється», – наголошує вона.

Засноване у 2017 році видання EVN Report було створено для подолання розриву між Вірменією та світом – «тому що вірменські ЗМІ говорили про вірмен, для вірмен, серед вірмен», згадує Маргосян. Видання, яким повністю керували жінки, розвивалося в часи революцій та війни, стаючи двомовним та мультимедійним у міру поглиблення кризи в країні. «Ми дуже швидко розвивалися у багатогранному плані, – каже вона. – Я багато в чому пояснюю це тим, що ми жінки – гнучкі, маємо свободу у форматі, у мисленні, у представництві – свободу, якою інші медіаорганізації, ймовірно, не скористалися б».

Молдова: дезінформація та російська тактика

Нещодавні парламентські вибори в Молдові показали, як дезінформація стала політичною зброєю, проте, попри скоординовані атаки, продемократичні сили зрештою перемогли. Пов’язані з Росією цифрові мережі атакували виборців хвилями маніпулятивного контенту, спрямованого на підрив проєвропейських настроїв та дестабілізацію демократичних інституцій. Журналісти-розслідувачі описують дедалі вороже онлайн-середовище, де платні тролі, фальшиві «медійні тренінги» та скоординовані кампанії з дискредитації працювали пліч-о-пліч, щоб підірвати довіру до преси.

«Ці цифрові армії були створені для виборів у Молдові, – каже Аліна Раду, редакторка Ziarul de Gardă, провідного розслідувального видання країни. – Запрошення долучитися до безкоштовного навчання надійшли всім у цифровому просторі – на Facebook, TikTok. Спочатку теми були про наше життя… потім раптом почалися дискусії про ціни, політику, газ, і нарешті прозвучало «нам не подобається цей президент». Це складні операції впливу, спрямовані на поширення обурення та антизахідних наративів. Мета Путіна – знищити демократію. Він прийде скрізь, де проходять вибори і де життя краще, ніж у Росії. Просто будьте готові».

Незалежні журналісти, які викривають корупцію чи російську пропаганду, стикаються з кампаніями цифрового переслідування майже одразу після публікації. Як каже Раду: «Ми знаємо, хто відповідальний, і ми знаємо, хто платить. Наступний крок – просто притягнути винних до відповідальності».

Азербайджан: цифровий контроль над вільними ЗМІ

«Репортери без кордонів» повідомляють про щонайменше 25 ув’язнених журналістів у Азербайджані станом на середину 2025 року. Міжнародні організації, включаючи Європейський парламент, Європейський Союз та Amnesty International, засудили ці дії та закликали до звільнення всіх медійників.

Хвиля арештів розпочалася наприкінці 2023 року із затримання команди Abzas Media. «З того моменту репресії не припиняються», – каже Лейла Мустафаєва, головна редакторка Qazetci, азербайджанського видання у вигнанні, яке спеціалізується на перевірці фактів та журналістських розслідуваннях. «Немає жодного незалежного журналіста, який би наважився співпрацювати з нами зсередини країни».

Її команда розробила суворі протоколи цифрової безпеки після хвилі складних фішингових атак – електронних листів та повідомлень у WhatsApp, які, здавалося, надходили від відомих неурядових організацій, що пропонують «ІТ-підтримку». «Вони використовували справжні імена та посади людей з міжнародних організацій, – згадує Мустафаєва. – Все виглядало справжнім, але це було фальшиво. Один із журналістів, який отримав такий електронний лист, зараз перебуває у в’язниці».

Окрім арештів, азербайджанська влада створила екосистему цифрового спостереження, спрямованого як на місцевих критиків, так і на тих, хто перебуває у вигнанні. Мустафаєва описує урядову базу даних, яка відстежує приблизно 20 000 азербайджанців – журналістів, активістів, політиків – автоматично записуючи їхні онлайн-коментарі та активність у соціальних мережах. «Якщо уряд хоче націлитися на когось, – каже вона, – він може відкрити файл і побачити кожен ваш пост – критичний чи ні».

Ця система базується на попередніх викриттях проекту Pegasus, який у 2019 році виявив понад 1000 азербайджанських номерів телефонів у списку шпигунських програм, включаючи сотні журналістів та правозахисників. «Навіть у вигнанні ми це відчуваємо. Акаунт мого чоловіка в Twitter був заблокований в Азербайджані, і він отримував численні погрози. Чим більше висловлюєтеся, тим більшою стає небезпека», – додає Мустафаєва.

Білорусь: як вільно публікувати новини, попри все

Колись одне з найвпливовіших ЗМІ в Білорусі, TUT.BY було закрито владою у 2021 році після двох десятиліть роботи. Десятки його журналістів та співробітників були затримані за сфабрикованими «економічними» звинуваченнями. Але команда відродилася за кордоном під назвою Zerkalo.io – «Дзеркало» російською мовою.

«Наш вебсайт заблокували з першого ж дня запуску. А в Росії його заблокували наступного дня після початку повномасштабного вторгнення в Україну», – згадує Ілона Ельяшевич, менеджерка проєкту.

Оголошене білоруським режимом «екстремістським формуванням», читачам сайту тепер загрожує до семи років ув’язнення лише за те, що вони ставлять лайки або поширюють його публікації. Щоб захистити свою аудиторію, редакція перейшла від вебсайту до мультиплатформної присутності на YouTube, Instagram та TikTok – платформах, де алгоритми, а не підписки, доносять історії до користувачів.

Незважаючи на вигнання, команда постійно стикається з цифровою війною: щомісячними кібератаками, спробами фішингу та скоординованою пропагандою, спрямованою на викриття їхніх журналістів. Більшість репортерів залишаються анонімними, щоб захистити родичів, які все ще перебувають у Білорусі.

***Ілона Ельяшевич. Фото:*** ***mienskurban.space***

«На нас нападають майже щомісяця. Вже стало звичкою запобігати цим нападам», –каже Ельяшевич.

Фінансове виживання — це ще одна щоденна битва. Тепер, коли аудиторія медіа розпорошена по всій Європі, а рекламний ринок знищений, з комерційних джерел дохід надходить лише частково.

Шлях уперед

Міністр закордонних справ Австрії Беата Майнль-Райзінгер сказала це просто: «Свобода слова – це не те, що ми можемо сприймати як належне. Ми повинні захищати та зміцнювати її щодня, у кожній країні та на кожному рівні».

З іншого боку, Андреа Кайрола з ЮНЕСКО описав свободу преси не лише як право, а й як інфраструктуру прогресу.

«Доступ до інформації – це не просто демократична цінність, це частина сталого розвитку, –сказав він. – Медіасектор є одночасно і наглядовим органом, і тим, хто сприяє розвитку».

На панелі ЮНЕСКО у Відні Кайрола окреслив зв’язок між свободою ЗМІ та Порядком денним ООН на період до 2030 року. Він нагадав, що журналістика підтримує підзвітність як у політиці, так і в економіці, викриваючи правопорушення, а також дозволяючи суспільствам функціонувати прозоро.

По всьому Східному партнерству редактори та експерти вказують на однакові пріоритети для виживання та оновлення.

По-перше, захистити журналістів – як фізично, так і цифровим способом. Від бронежилетів у Києві до мереж шифрування в Баку, навчання з безпеки та правова допомога мають бути систематичними, а не імпровізованими після кожного нападу.

По-друге, варто переосмислити бізнес-моделі. Незалежні ЗМІ не можуть покладатися лише на гранти. Змішаний дохід – підписки, членство, заходи – створює як стійкість, так і автономію.

По-третє, налагодження транскордонної співпраці. Спільні розслідування та багатомовні публікації розширюють охоплення та забезпечують рівень колективної безпеки.

По-четверте, протидія дезінформації. Центри перевірки фактів, алгоритмічна прозорість та ініціативи з громадської освіти є важливими протиотрутами від маніпуляцій.

По-п’яте, узгодження зі стандартами, такими як Європейський акт про свободу ЗМІ, може закріпити незалежність ЗМІ не лише в принципі, а й на законодавчому рівні.

Як нагадав аудиторії Джозеф Стігліц, лауреат Нобелівської премії з економіки, цензура сьогодні не обмежується поліцейськими рейдами чи арештами. Вона може бути тихою, бюрократичною та економічно спровокованою – «спосібом вселити страх, щоб люди не висловлювалися, не писали».

І все ж, як показали журналісти регіону – від Києва до Тбілісі, від Кишинева до Єревана – інстинкт повідомляти, документувати, продовжувати розповідати історії не зникає.

Автор: Ольга Консевич

Стаття опублікована українською мовою на TSN.ua