Прості радощі від шкільного наплічника:табори відпочинку допомагають дітям і родинам, постраждалим від війни, повернутися до нормального життя

Олег спізнюється. Він біжить коридором, тримаючись за рюкзак і наздоганяючи інших на святі першого дзвінка. Наплічник майже такого ж розміру, як і хлопчик, зісковзує з плеча, падає і розстібається. Олег спиняється, якусь мить вагаючись і не розуміючи, що робити далі. Цей семирічка ніколи ще подібного не бачив. Принаймні, не в таких умовах. Навчаючись у школі вже два роки, він уперше тягне рюкзака до класу, уперше чує десь вдалині шкільний дзвоник, уперше переступає поріг справжнього класу, що існує не лише на екрані комп’ютера.

Рівно на тиждень табір відпочинку поблизу Львова стає справжнім навчальним закладом. Саме тут Львівський благодійний фонд «Щире серце» за підтримки ЄС проводить «виїзну школу», збираючи дітей із прифронтових регіонів у безпечнішому місці на заході України. Тут урокам не заважають постійні повітряні тривоги і навчання не залежить від стабільності інтернету.

Олег приїхав до табору з Харківської області у жовтні 2025 року. Уперше він побачив однокласників і вчительку наживо у потязі. Їхню школу зруйнувала ракета у перші дні повномасштабного вторгнення, примусивши перевести навчання в онлайн. У такому форматі воно триває і досі. «Це початкова школа, їм особливо тяжко так навчатися», – пояснює вчителька Ірина Захарова, що супроводжує клас. «Вони потребують спілкування з однолітками, але не мають такої можливості».

Саме цю прогалину має на меті заповнити шестиденний табір та його чітко структурована програма.Вона включає очне навчання, психосоціальну підтримку та групові заняття. Ранок починається із зарядки, а уроки відбуваються в адаптованих класних кімнатах, де діти і вчителі можуть врешті працювати наживо. Навчання поєднується із командними розвагами, творчими заняттями, заходами на свіжому повітрі та ігровими вправами – усе для того, щоб знизити напругу та розбудувати довіру в класі. Вчителі беруть участь у групових заняттях із психологами, аби оживити класну роботу після років дистанційного навчання.

І зміни помітні вже за кілька днів. Діти поступово просуваються від ізоляції до взаємодії, стають активнішими, прагнуть висловлюватися, реагують та співпрацюють. «Здається, за тиждень ми змогли повернути те, що було втрачене за роки дистанційки,» – зізнається вчителька.

Відпочинок, відновлення, взаємодія

Пілотна «виїзна школа» – одна з понад 300 ініціатив Recovery Camp, які впроваджує «Щире серце» від початку повномасштабної війни. Фонд було засновано у 2014 році з метою допомоги родинам військових на шляху психологічної реабілітації. На початку 2022 року організація розширила свою діяльність також і на внутрішньо переміщених осіб, в основному – матерів із дітьми з прифронтових територій.

Один із перших випадків значно вплинув на цей підхід у подальшому. «Якось у травні 2022 року до нашого одноденного табору приїхав чотирирічний малюк, – розповідає Христина Дудашвілі, виконавча директорка фонду і засновниця Recovery Camp. – Його родина втікала з-під обстрілів і через стрес він перестав говорити. У таборі, граючись із аніматорами, хлопчик знову заговорив і почав проявляти емоції».

У перші місяці повномасштабного вторгнення «Щире серце» 40 разів проводили одноденні табори для родин ВПО у Львівській області. А вже восени фонд вирішив зосередити увагу на тих, хто залишався на прифронтових територіях. Тоді з’явилися багатоденні табори, до яких приїздили родини, що живуть в умовах постійної небезпеки. Вони мали змогу отримати тривалішу підтримку у спокійнішому місці. «Основним викликом для людей із прифронтових населених пунктів є банальне виживання і психологічна витримка, – продовжує Христина. – Відновлюючись зсередини, їм легше дбати і про себе, і про дітей».

Протягом чотирьох років у шестиденних і одноденних таборах взяло участь 24 тисячі людей. Ці табори проводили весь рік у різних областях на заході України. Восени 2025 року, завдяки підтримці ЄС та Представництва Фонду міжнародної солідарності в Україні, вдалося розширити існуючу модель і включити кілька додаткових форматів: «виїзну школу», табір для матерів і дітей та молодіжний табір LeaderUp.

У вересні в шестиденному таборі зібралися мами й діти з Дніпропетровщини, Херсонщини, Запоріжжя, Харківщини та Донеччини. Протягом тижня родини спільно гралися, творили, відвідували екскурсії та усіляко проявляли таланти, і все це супроводжувалося індивідуальними і груповими заняттями із психологами. Проста, але продумана до дрібниць програма дарувала безпечний простір матерям, які могли розслабитись і зблизитися з дітьми, подалі від хатніх обов’язків і постійної напруги, могли самі відновитися через заняття з плавання, спа, йогу та дихальні вправи.

«Я приїхала з трьома дітьми: восьмирічним сином і двома доньками, 13 років і півтора, – згадує Катерина Малюта з Харківщини. – Син став напруженим і менш упевненим, відколи тато пішов на війну. І навіть коли той повернувся, проблеми зі спілкуванням не скінчились. У таборі ж він почав спілкуватись із однолітками, і навіть удома трохи розслабився, – розповідає вона й додає: – Я теж відчула значне полегшення. Можливість виговоритися і поділитись досвідом з іншими матерями трохи допомогла».

Виховання юних лідерів під час війни

Для підлітків із прифронтових та окупованих територій «Щире серце» розробило окрему програму, що більшою мірою зосереджена на наставництві, а не відновленні. Табір LeaderUp орієнтований на активну молодь від 12 років, які прагнуть змін у своїх громадах, та ще не мають для цього достатніх навичок чи інструментів. «Ми хочемо, щоб вони знали: їх бачать і вони можуть впливати на майбутнє своїх громад», – розповідає Христина Дудашвілі.

Шість днів учасники працювали з тренерами та залученими експертами з організації проєктів, фінансової грамотності та громадської активності, поєднували практичні заняття з обговореннями, як функціонує громада. Підлітки продумували і презентували власні ініціативи, перетворюючи ідеї на структуровані проєкти. Сімнадцятирічна Дарія Попова, переміщена дитина з нині окупованої Нової Каховки, згадує, як очолила бізнес-симуляцію: «Я не лише в теорії дізналася, як усе працює. Мені довелося ухвалювати рішення, керувати людьми, брати відповідальність».

Вплив табору вийшов далеко за межі цих шести днів. Після повернення додому Дарію відібрали до конкурсної програми Українського католицького університету, де вона розробила власну стартап-ідею. «Я повірила, що дійсно можу впливати на процес ухвалення рішень, подаючись на різні програми. Наразі я впроваджую соціальний проєкт зі створення мобільного простору для людей з інвалідністю у моїй приймаючій громаді Ковеля», – ділиться дівчина.

Поки триває війна, такі ініціативи стають не лише актуальними, а й життєво необхідними. Протягом останніх двох років фонд працював над вимірюванням довгострокового впливу своєї діяльності. Результати він опублікував у впливових міжнародних рецензованих виданнях, таких, як JAMA та COSMOS. Водночас, організація ділиться своєю методологією на загал через безкоштовну навчальну платформу Recovery Camp Academy, яка покликана поширювати цю модель по всій Україні. Мета полягає не лише в тому, щоб самим допомогти більшій кількості таких дітей, як Олег, а й у тому, щоб подібні простори безпеки, навчання і відновлення могли існувати далеко за межами однієї організації. «Ми не лише підтримуємо. Ми даємо людям поштовх рухатись далі», – підсумовує Христина.

Авторки: Вольга Прохарава, Оксана Федорович