У жовтні 2022 року, відступаючи з Херсона, російські військові вивезли з обласного будинку дитини близько пів сотні малюків віком до п’яти років. Деякі з них і досі перебувають у кримських дитячих будинках, інших внесли до російської бази усиновлення зі зміненими особистими даними. Наймолодшу дівчинку, Маргариту Прокопенко, усиновила родина російського депутата та соратника Путіна. Ще один малюк зник безвісти.
Це — історія про викрадення, приховування і насильницьке усиновлення українських дітей, яка стала частиною системної практики росіян зі знищення ідентичності. Ми розповімо, як відбувалося викрадення та чому процес розслідування і повернення дітей став надскладним.
Початок окупації для працівників Херсонського обласного будинку дитини став трагічною несподіванкою. Російські війська захопили місто швидко й гучно. Медсестри та нянечки, які чергували в ніч вторгнення, після перших вибухів розгубилися — будівля дитбудинку не мала ані укриття, ані навіть підвалу. Згодом колишня співробітниця та віддана волонтерка Людмила Афанасьєва облаштувала для малечі імпровізоване укриття неподалік.
Та невдовзі 58-х вихованців (ще кілька перебували в лікарні) приватним транспортом доправили до церкви «Голгофа» на околиці міста, де майже весь персонал намагався приховати дітей від росіян. Усі вихованці дитбудинки опинились у закладі через складні життєві обставини, хвороби або проблеми батьків.

На момент 24 лютого 2022 року у когось із дітей уже був статус сиріт, а хтось юридично «завис»: за українськими законами їх не можна було усиновити. Працівниці дитячого будинку, зокрема директорка Олена Корнієнко, зв’язувалися з родичами, благаючи терміново забрати дітей через страх примусового вивезення малечі. За деким з вихованців дійсно приїхали батьки, але більшість залишалася.
«52 дні ми були в безпеці, — каже Афанасьєва. — До нас у церкву ніхто не приходив. Але ввечері на 53-й день з’явилися двоє чоловіків. Представилися як представники військової адміністрації. Питали, чи є в нас діти. Ми сказали, що немає».
Чоловіки пішли, але за кілька годин подвір’я церкви заповнили автівки з озброєними російськими військовими. Серед них був керівник із позивним «Навігатор». Пізніше стане відомо, що це депутат Держдуми РФ Ігор Кастюкєвіч, тепер — один із ключових підозрюваних у масовій депортації дітей із Херсонщини. Він наказав негайно повернути всіх вихованців у дитячий будинок. Афанасьєва змогла вмовити його зачекати кілька днів, щоб зігріти та прибрати будівлю. Так у травні 2022 року заклад почав своє нове життя під окупаційною адміністрацією, і директоркою призначили місцеву педіатриню-колаборантку Тетяну Завальську.
Першими депортували Іллю та Маргариту
Херсонський будинок дитини став найбільш розпіареним у пропагандистських медіа серед усіх дитячих закладів, вихованців яких росіяни депортували у 2022 році. Ані Вуглегірська та Амвросіївська школи-інтернати на Донеччині, ані Олешківський спеціалізований дитбудинок на лівобережній Херсонщині не привертали такої уваги російських високопосадовців та пропагандистів під час окупації.
У травні 2022 року заклад у тимчасово окупованому Херсоні відвідала віцеспікерка Держдуми РФ Анна Кузнєцова, а в серпні — депутатка від партії «Справедливая Россия» Яна Лантратова.
У телеграм-каналі Лантратової наприкінці серпня 2022 року з’явилась світлина, де вона позує на подвір’ї дитбудинку разом із невідомою жінкою у бузковому вбранні. Згодом стало відомо, що це — майбутня дружина голови партії Путіна та керівника Лантратової, депутата Держдуми Сергія Миронова.
На той час у дитбудинку уже панувала тривожна атмосфера. Одна з медсестер, Любов Сайко, яка залишалася з дітьми аж до дня депортації, згадує: другого вересня вранці на сніданок раптом прийшла призначена росіянами Завальська й наказала зібрати речі для півторарічного Іллі.
«Я запитала, куди саме забирають дитину. Завальська відповіла: “У Москву, на тривале лікування», — згадує Сайко.
Поверхом нижче готували ще одну дитину — немовля Маргариту. Тим часом на подвір’я приїхали троє чоловіків: озброєні, кремезні, у військових штанях та чорних окулярах.
Сайко особисто передавала хлопчика зі своїх рук незнайомцю: «Він був до мене прив’язаний сильно… Я знала, що йому дуже страшно. Ну він, канєшно, не заплакав, нічого. А Завальська бігала навкруги і дуже нервувала, дуже».
Бородатий незнайомець сухо запевнив, що діти «будуть у надійних руках». Маргариту віддала окупантам інша працівниця. За кілька хвилин чоловіки вже зникли за воротами разом із дітьми.
«Ми все одно їх вивеземо»
Лікарі дитбудинку пояснюють, що усі їхні вихованці мали певні захворювання й перебували під наглядом вузьких спеціалістів, проте Ілля та Маргарита не потребували жодного особливого лікування, тим більше у Москві.
За інформацією з джерел, дотичних до розслідування викрадення дітей у Херсоні 2 вересня, до вивезення тоді готували ще двох малюків із дитячого будинку. Проте несподівано забрали саме Іллю та Маргариту.

Далі сталася випадковість, що оголила факти, які намагалися приховати: російські чиновники, переплутавши електронні адреси, надіслали лист не своїй ставлениці Завальській, а колишній українській адміністрації закладу. У документі зазначалося, що Маргарита та Ілля перебувають у Москві — в регіоні, тісно пов’язаному з тією самою жінкою у бузковому вбранні, яка з’явилася на фото поруч із депутаткою Лантратовою.
У жовтні ситуація в Херсоні загострювалася: Кастюкєвіч постійно «звітував» про гуманітарну допомогу для малюків і знімав пропагандистські відео з будинку дитини.
«Десь восени, навіть трохи раніше, вони почали залякувати, казати: “Будемо вивозити дітей”, — згадує одна зі співробітниць адміністрації (ім’я не названо з міркувань безпеки). — Я бачила, як Завальська йшла коридором поруч із Кастюкєвічем. Він кричав на неї, повторював: “Ми все одно їх вивеземо”. У той момент я зрозуміла, що йдеться саме про наших дітей».
Наступний ранок 21 жовтня підтвердив найгірші побоювання: уже о дев’ятій біля воріт закладу вишикувалися машини місцевої «швидкої» та два автобуси із кримськими номерами з так званими «волонтерами».
Кастюкєвіч наказав знімати відео «евакуації» — таким чином на кадрах опинилися ті, хто брав участь у викраденні 48-х українських дітей.
Свідки згадують: того дня усім дітям на ручках писали імена, аби їх не переплутали незнайомі лікарі в тимчасово окупованому Криму, паралельно збирали усі документи.
«Були й великі паперові коробки — там, імовірно, лежали всі дитячі справи, історії хвороб», — кажуть працівниці.
Імена викрадачів відомі
Після від’їзду росіян дитбудинок залишився абсолютно порожнім: без дітей, документів, без жодної речі, яка мала бодай якусь цінність для майбутнього пошуку. Багатьом співробітницям пропонували їхати в тимчасово окупований Крим разом із дітьми, обіцяли високі зарплати.
«Поїхали небагато — переважно ті, хто мав рідню в Криму. Більшість залишилася. Ми сиділи в пустій будівлі у стані тихого шоку», — згадує медсестра Любов Сайко.
Ще кілька днів співробітниці ходили на роботу за інерцією: прибирали кімнати, ніяковіли від тиші.

За даними очевидців, документів та існуючих відео, у викраденні 48-х вихованців Херсонського будинку дитини 21 жовтня 2022 року брали участь кілька фігур, пов’язаних із російською владою. Зокрема:
Деяким із них Офіс Генерального прокурора України оголосив підозри, триває розслідування.
Наприкінці 2023 року розслідувачі видань BBC та «Важные истории» з’ясували важливі деталі про загадкову жінку у бузковому. Іллю та Риту у вересні забрала Інна Варламова, пов’язана зі спецслужбами РФ. Вона спланувала викрадення і втілила його. За кілька тижнів після злочину Варламова одружилася із Сергієм Мироновом, лідером «Справедливой России» і соратником Путіна.
Завдяки шлюбу вони незаконно удочерили викрадену українську дівчинку Маргариту та змінили їй ім’я. У депортації брала участь Яна Лантратова — депутатка Держдуми, «права рука» Миронова. У березні 2024 року ОГП оголосила підозри обом росіянкам-викрадачкам.
Де тепер Ілля і Маргарита, імена яких змінили, достеменно невідомо. Їхнє життя зависло між російськими свідоцтвами про народження, зробленими у Московській області. Проте у цих дітей, як і у багатьох інших, є рідні в Україні.
Херсон уже був деокупований, а в т. о. Криму продовжували піаритися на викрадених дітях. Майже одразу всім їм надали російське громадянство за спрощеною процедурою, запровадженою президентом РФ спеціально для українських сиріт.
Як тільки стало можливо, в Україні почали бити на сполох рідні малечі. Ольга Пузік шукала свого сина, півторарічного Віктора, якого разом з іншими малюками у жовтні завантажили в автобус і викрали.
«Я не знала, куди звертатися і що з моїм сином. Ніхто мене не інформував», — розповідала в розпачі жінка, яка шукала викрадену дитину.
Згодом їй зателефонували: «Ольга Дмитрівна, це вам телефонують із соціальної служби Херсонської області, — російською мовою повідомила чиновниця з окупованого лівобережжя. — Надішліть усі документи і приїжджайте за своїм сином у Крим».

Ймовірно, дізнавшись про пошуки матері, росіяни вирішили повернути Віктора, але їхньою умовою був особистий приїзд рідних до місця перебування дитини.
Оля подолала шлях у тисячу кілометрів і забрала сина з дитбудинку «Йолочка» в Криму. За державною програмою до України за 2023-2024 роки повернули ще шістьох малят-вихованців Херсонського дитячого будинку. Доля понад 40 малюків залишається невідомою.
В анкетах наші діти — «російські сироти»
Ордер на арешт Путіна та його уповноваженої з прав дитини Марії Львової-Бєлової, виданий Міжнародним кримінальним судом, жодним чином не зупинив росіян від подальшої незаконної асиміляції та індоктринації українських дітей. За даними численних правозахисних організацій, у Росії й далі безперервно влаштовують малюків у прийомні родини й усиновлюють їх, змінюючи їхні імена, біографії та навіть дату народження.
На російському державному сайті «усыновите.ру» ми знайшли кілька десятків анкет вихованців Херсонського дитбудинку. Там немає жодної згадки, що це депортовані українські діти, вони позначені як “російські сироти” з Криму і тому можуть бути усиновлені будь-якою родиною країни-окупанта. Цифровий слід цих публікацій дуже промовистий: навіть після широкого розголосу та міжнародних розслідувань Москва не намагається приховати злочин — вона його легалізує, перетворюючи викрадення дітей на елемент державної політики.
«Я рідна сестра маленького Славіка, — каже молода дівчина, роздивляючись фото брата на сайті «Усыновите» (ім’я не назване з міркувань безпеки). — У нас в родині багато братів і сестер. Я, чесно кажучи, шокована інформацією про можливе усиновлення брата. Як вони можуть так чинити?»
Подібних випадків — десятки. Поки в Україні чекають дітей, Росія ігнорує запити і вибудовує нові схеми викрадення й легалізації чужих дітей. За три роки дітям стерли українську ідентичність, за наказом Кремля їх зробили невидимими для пошуків — ідентифікація та повернення додому стають майже неможливими. Усі депортовані діти-сироти і діти без статусу, втративши зв’язок з Україною та рідними, стали гвинтиками масштабної ідеологічної кампанії, спрямованої на те, щоб зробити українських дітей лояльними до держави-окупанта.
Текст був написаний спеціально для Signal to Resist і підготовлений у співпраці з The Reckoning Project — глобальною командою журналістів і юристів, що працює за підтримки ЄС й займається документуванням, висвітленням та збором доказів для розслідувань воєнних злочинів.
Авторка: Вікторія Новікова, старша дослідниця The Reckoning Project
Оригінальний матеріал опубліковано на Signal To Resist





Інші інформаційні кампанії:
Цікавитеся останніми новинами та можливостями?
Цей вебсайт управляється Регіональною комунікаційною програмою ЄС для Східного сусідства («EU NEIGHBOURS east»), що фінансується ЄС. Вона доповнює й підтримує комунікацію делегацій Євросоюзу у країнах Східного партнерства і працює під керівництвом Генерального директорату Єврокомісії з питань розширення та Східного сусідства (DG ENEST), а також Європейської служби зовнішніх дій. EU NEIGHBOURS east впроваджується консорціумом на чолі з GOPA PACE.
Інформація на цьому сайті регулюється Положенням про обмеження відповідальності та захист персональних даних. © European Union,