Історія успіху: Громадське – Головне незалежне розмовне радіо в Україні

Медійник зі стажем очолює незалежну розмовну радіостанцію, яка українською мовою висвітлює події на Донбасі і ситуацію з внутрішньо переміщеними особами в Україні.

Андрій Куликов – впізнаване обличчя на українському телебаченні, він часто виступає на громадських форумах. Андрій був учасником дискусійної панелі щодо ролі ЗМІ в поствиборчий період в Україні на недавньому заході, організованому Європейським Фондом за Демократію (ЄФД) спільно з Democracy Reporting International (DRI).

Куликов, маючи сорокарічний досвід роботи в журналістиці, визнає, що спочатку він був переконаним радянським пропагандистом, але незабаром в постчорнобильській реальності все змінилося і він став, як сам каже, “справжнім журналістом”.

Маючи за спиною досвід роботи в українській службі Бі-бі-сі в Лондоні, а також будучи ведучим прем’єрного українського телевізійного політичного ток-шоу, Куликов визнає, що його справжня любов – це радіо. Зараз Андрій Куликов очолює “Громадське радіо”, незалежну українську розмовну радіостанцію, співзасновником якої він є.

Створення “Громадського радіо” було ідеєю Куликова. Він згадує, як ця задумка з’явилася навесні 2013 року в результаті трьох успішних розмов. У той день він зустрівся з двома провідними журналістами, і вони обидва скаржилися на те, що в умовах існуючого медіа-клімату у них більше немає відчуття свободи і можливості працювати чесно, ситуація, що склалася поставила їх перед вибором – здатися або замовкнути; але вони не збиралися робити ні те, ні інше. Потім він зустрівся з главою регіональної НУО, який розповів йому, що успадкував якесь радіоустаткування, і хоче з ним щось зробити. Решта – вже історія.

Куликов переконаний, що радіо є потужним засобом комунікації, особливо в такому медійному середовищі, як в Україні, де, незважаючи на триваючі правові реформи, втручання політичних і ділових кіл в ЗМІ є правдою життя, а насильство і переслідування журналістів продовжуються до цих пір. Доступ журналістів до регіону Донецька і Луганська, що частково належить сепаратистам з 2014 року, як і раніше залишається обмеженим.

За словами Куликова, сила радіо полягає в тому, що влада часто не здатна зрозуміти його ефективності як засобу масової інформації і, отже, “воно не зустрічає такого опору з боку людей з грошима і влади, як телебачення, і у вас є більше свободи і можливостей без того тиску, якому зазвичай піддаються ЗМІ”.

Створюючи “Громадське радіо” Куликов набирав на роботу журналістів з інших ЗМІ; багато з них були телевізійними журналістами, яких привабила редакційна незалежність станції – аномалія в медіа-середовищі, для якого характерна культура самоцензури.

“Громадське радіо” випустило свій перший подкаст в серпні 2013 року. Потім 1 вересня того ж року вони запустили радіостанцію, коли одна комерційна музична радіостанція запропонувала їм використовувати свою частоту. За словами Куликова, ця радіостанція є одним з неоспіваних героїв історії “Громадського радіо”: “Вони були стурбовані подіями, що відбувалися в країні, але у них не було досвіду, щоб щось зробити. Вони ризикнули, запропонувавши нам цю частоту”.

ЄФД надав початкове фінансування Куликову і його команді, що дозволило їм найняти журналістів, технічний персонал і створити наглядову раду.

Сьогодні на радіостанції працюють близько 40 осіб, вони здійснюють мовлення на радіочастотах на Донбасі, а також в Черкаській області, Дніпрі та Києві, де у них є FM-частота. Вони також співпрацюють з Українським Національним Радіо в спільному виробництві 80-хвилинної вечірньої програми. “Громадське радіо” транслює весь контент на своєму веб-сайті та транскрибує там більшу частину матеріалів своїх радіопрограм.

Журналісти Громадського щодня висвітлюють широкий спектр тем. Вони обговорюють конфлікт на Донбасі, положення внутрішньо переміщених осіб в країні, ситуацію з правами людини в Україні і в Росії, гендерні питання, проблеми жінок і насильства в сім’ї. Вони часто запрошують правозахисників і активістів громадянського суспільства розповісти про свої програми та вірять, що вони грають освітню функцію в країні, підвищуючи медіаграмотність своєї аудиторії.

Коли ми запитуємо Куликова про деякі з останніх програм радіостанції, він перераховує їх.

Минулої неділі в ранковій програмі було інтерв’ю з відомим громадським активістом з Донецька про настрої населення на окупованих територіях України і можливе возз’єднання Донбасу з Україною. Пізніше в той же день було інтерв’ю з одним з учасників протесту, пораненим під час протестів на Майдані. Він повідомив, що розслідування злочинів, скоєних під час Майдану, незабаром буде припинено через те, що парламент не провів ключового голосування для передачі відповідальності іншому державному органу. “Громадське Радіо” є одним з небагатьох ЗМІ, які висвітлюють такі чутливі питання.

На Громадському є і легші програми. Ще однією з недільних програм було інтерв’ю з вуличним музикантом, який встановлював вуличні піаніно в Києві і регулярно давав концерти на вулиці міста, часто запрошуючи інших музикантів приєднатися до нього.

“Громадське Радіо” – одна з небагатьох українських розмовних радіостанцій, і, судячи зі статистики, вона володіє широкою аудиторією слухачів. Багато із слухачів цієї радіостанції живуть на Донбасі і / або є вимушеними переселенцями, що живуть в інших областях України.

Сьогодні Громадське спирається на грантову підтримку для покриття поточних експлуатаційних витрат. Доходи від реклами невеликі, як через рішучість радіостанції залишатися нейтральною, так і через її географічну орієнтацію на регіон Донбасу – аспект, який не є привабливим для комерційних структур, в більшій мірі орієнтованих на телебачення, ніж на радіо.

Радіостанція отримує також невелику кількість коштів від краудфандингу; насправді, саме завдяки краудфандингу і ентузіазму групи волонтерів були створені перші подкасти станції, що, за словами Куликова, є ознакою інтересу українців до незалежних ЗМІ.

Куликов пояснює, що в нинішньої медійному середовищі в Україні мало хто розуміє роль “третього сектору” в ЗМІ. Є публічні ЗМІ і є комерційні ЗМІ, які “схильні вважати нас своїми конкурентами в гіршому сенсі цього слова”, – говорить він.

Він зазначає, що в новій політичній реальності українського технократичного уряду при президенті Зеленському інформаційний простір залишається під контролем олігархів. Він вважає розвиток цього третього сектору ключовим елементом у забезпеченні зміни медіа-ландшафту і досягненні медіа-балансу. Але, за його словами, “для цього нам потрібні ресурси; нам потрібні гроші”.

Стаття опублікована Європейським фондом за демократію англійською та російською мовами.