Хроніка незабутого

Андрій Діхтяренко розповідає історії, які не дають світу забути про Луганськ і наближають свободу.

У кожного журналіста є історія, до якої він повертається, коли все йде шкереберть. Для Андрія Діхтяренка – це Луганськ.

Минуло понад десять років відтоді, як Андрій залишив свій рідний окупований Луганськ. Спочатку він думав, що скоро повернеться додому; уявляв, як заходить до старого офісу, здуває пил із техніки, яку врятували ще у 2014 році, і починає все спочатку.

«Я думав, що ми повернемося через кілька місяців», – каже Андрій. Натомість він створив редакцію із баченням майбутнього.

Він заснував видання «Реальна газета» у 2013 році, за кілька місяців до вторгнення Росії в Україну та подальшої окупації Луганська й Донецька. Це одне з небагатьох українських медіа, що досі веде репортажі з тимчасово окупованих територій. Журналісти, деякі з яких залишаються анонімними навіть для своїх колег, працюють під прикриттям у Луганську. Решта розкидані по Україні – від Дніпра до Києва, де Діхтяренко керує своєрідною «тіньовою» редакцією: координує, редагує, оберігає і вірить.

«Наша суперсила – це професіоналізм, – каже він. – Журналістика з передової, заснована на роках досвіду. Ми знаємо, як виживати. Ми знаємо, як говорити правду».

Голос Луганська

Луганськ майже зник із розповідей про війну в Україні. Так, він окупований Росією, але водночас ніби розчинився в тіні. Національні медіа, які колись активно писали про цю область, перейшли на інші теми. Український уряд ліквідував Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, а її функції розділив. «Тепер ніхто насправді за це не відповідає, – каже Андрій. – Спрацьовує історична інерція. Відвернутися простіше».

Але Луганськ не замовк – не зовсім. Його голос став тихішим, тепер його важче почути.

Підписка на «Реальну газету» в Telegram чи TikTok може бути небезпечною для жителів тимчасово окупованих територій – вона залишає слід. Закладка ж – ні. Таким чином просте збереження пояснювального відео або документалки стало одним із небагатьох можливих способів залишатися на зв’язку.

Для команди Андрія це стало сигналом. «Ми відстежуємо ці збереження, – розповідає він. – Так ми розуміємо, що наші матеріали знаходять своїх читачів».

Саме тому «Реальна газета» почала створювати пояснювальні матеріали про права власності під окупацією, про російські паспорти, про те, як залишатися у безпеці. Це не ті новини, що потрапляють на перші шпальти світових медіа. Але саме їх мешканці Луганська додають у закладки.

«Ми зробили пояснювальне відео на TikTok і побачили, що багато людей його зберегли, – ділиться Андрій. – Вони хочуть повернутися до нього. Показати комусь. Це коротке відео перетворюється на щось, що передають далі – тихо, але свідомо».

Це, по-своєму, новий фронт: побудований на метаданих, а не на мапах. Поки світ чекає на завершення війни, Андрій працює у проміжному просторі – між теперішнім і майбутнім, якого ще немає, але яке потрібно уявити, щоб воно стало реальністю.

Безпека крізь обережність

Таку операцію не побудуєш без ризиків. Андрій говорить про це відкрито.

Немає повідомлень у Signal. Немає імен. Немає передач файлів. Журналісти в окупації спілкуються лише через призначених посередників. Більшість команди в Києві навіть не знає, хто саме працює безпосередньо на місцях. Не через секретність, а заради захисту. «Чим менше ми знаємо, тим це безпечніше, – знизуючи плечима, каже він. Навіть перерахунок грошей на окуповані території потребує хитрощів. – Є способи, але ми про них не говоримо».

Про що вони все ж говорять, то це про ментальне здоров’я – або принаймні намагаються говорити. Дехто з команди займається з психологом. Інші, як Андрій, – ні.

«Це не та культура, в якій я виріс. Ми намагаємося самостійно дати собі раду, – визнає він. – Але це важко. У кожного досі залишилися там рідні. Дехто був змушений покинути дім уже двічі. Щоранку ми питаємо себе: чи є сенс продовжувати?»

І відповідь – так.

Редакція, яка будує майбутнє

Найбільше «Реальну газету» змінила не війна, а криза з фінансуванням із США.

Після припинення підтримки з боку США у 2025 році видання майже закрилося. Обіцяний грант не надійшов. Працівникам не платили. «Ми були на межі закриття, – каже Андрій. – Тоді на допомогу прийшов Європейський фонд демократії (EED). Фонд став першим великим донатором, який знову повірив у нас».

З підтримкою EED команда почала відновлювати не лише роботу, а й розвивати уяву. Було створено новий вебсайт і лінійку мерчу, розроблену спільно з майстрами з Луганщини. Команда також провела стратегічний ретрит із лідерами переміщених громад для планування майбутнього області після її звільнення.

«Ми мали перестати думати як тимчасова редакція, – каже Андрій. – Ми більше не чекаємо. Ми готуємось».

Видавництво тепер випускає аналітичні звіти для міжнародних клієнтів, має власну відеостудію в Києві та долучилося до запуску «Occupied.Media» – двомовного сайту з історіями з усіх окупованих територій України. Це вже не просто редакція. Це – банк пам’яті, політичний гравець, м’яка інфраструктура майбутнього.

На запитання, ким захоплюється, Діхтяренко називає Стаса Асєєва – українського журналіста, який писав з окупованого Донецька, поки росіяни його не ув’язнили на більш ніж два роки. «Дуже сміливий, – розповідає він. – Можливо, навіть безрозсудний. Він відкрито писав, живучи в окупації, залишаючись у Макіївці. Його легко було викрити, але він усе одно це робив».

У багатьох сенсах історія Асєєва – це віддзеркалення тих ризиків, на які «Реальна газета» йде щодня. Але якщо Асєєв писав наодинці, то Андрій збудував цілу екосистему – анонімні голоси, чіткі протоколи, і журналістику, яка не кричить, але стійко тримається.

Від віри до відповідальності

Спершу Андрій вірив у повернення, звільнення, чіткий фінал. Тепер його переконання змінилися й на перший план вийшла відповідальність.

«Довго розповідати про ці теми складно, – каже він. – Але коли стає по-справжньому важко, ми згадуємо нашу місію – ми тут, бо ніхто інший не поділиться цими історіями».

Ось у чому полягає зміна в його поглядах – і в самій ідентичності «Реальної газети». Вони не просто пишуть про Луганськ – вони зберігають його сутність живою і зрозумілою. Вони – живий архів місця, стертого з карти, але не з історії.

Це – більше, ніж надія чи мирні переговори – можливо, саме це і є справжнім звільненням.

Європейський фонд демократії

«Реальна газета» отримувала підтримку завдяки внеску Єврокомісії до Європейського фонду демократії (EED) – незалежного грантодавця, створеного ЄС і країнами-членами у 2013 році для підтримки демократії в регіоні Європейського сусідства, на Західних Балканах, у Туреччині та за їх межами.

EED підтримує організації громадянського суспільства, продемократичні рухи, громадських та політичних активістів, а також незалежні медіаплатформи й журналістів, які працюють задля плюралістичної, демократичної політичної системи.

ЄС заснував EED як автономний механізм для надання швидкої та гнучкої технічної й фінансової допомоги у сфері демократії та прав людини.

Оригінальна стаття була опублікована Європейським фондом за демократію (EED)