«Моє серце розривається»: як жінки Молдови допомагають українським біженцям
18 Березня, 2022

«Моє серце розривається»: як жінки Молдови допомагають українським біженцям


Понад 400 тисяч українців перетнули кордон Республіки Молдова з моменту вторгнення Росії в Україну 24 лютого.

Згідно з даними Бюро міграції та притулку Молдови, станом на 10 березня понад 1,6 тисяч українців подали клопотання про притулок у Республіці Молдова.

В перші дні березня температура надворі трималася на позначці мінус два-три градуси Цельсія. Сотні тисяч українців покинули свої домівки, черги невпинно росли, незважаючи на холод, сніг і дощ.

Надія (63) та Інна (39) – мати й дочка зі східноукраїнського міста Харків. Перед від’їздом до Молдови вони провели тиждень із родичами у Вінниці, місті в центрально-західній Україні. 6 березня вісім російських ракет влучили по Вінниці – вони цілком знищили міський аеропорт і штовхнули Надію та Інну на важкий крок – продовжили шлях за межі країни. Надію супроводжує її чоловік, а Інну – семирічна дочка, хвора на епілепсію.

Коли росіяни почали бомбардування Харкова, сім’я вирішила поїхати до Вінниці.

«Ми з Харкова. Ми мешкали на 9 поверсі й кожного дня здригалися від звуків сирен і бомб. Хоч це був наш дім, там стало неможливо перебувати. Ми вирішили поїхати до родичів у Вінницю, де перебували впродовж тижня. Загалом я щаслива, що нам вдалося втекти, оскільки більшість часу ми жили в підвалі», – ділиться Надія. 

Одного ранку Надія зі своїм чоловіком поспіхом зібрали одяг, а Іна взяла улюблену доньчину іграшку. «Я не знаю, що буде далі. Мій чоловік залишився там. Я з донькою не могла більше витримати цього – відчувала наближення загрози. Наші друзі залишились у Харкові й досі ховаються в підвалі. Їхні діти мають високу температуру – понад 38 градусів, вони безпорадні», – говорить Інна. 

Сім’я добралася до прикордонного пункту Скулень між Республікою Молдова й Румунією, де біженців зустріла група волонтерів від організації «JCI Ungheni», пов’язаної з міжнародною мережею «Junior Chamber International». Вони встановили намет, у якому біженці можуть відпочити, випити чаю, скуштувати гарячих страв, тепло одягтися. А ті, що поспішають, отримують бутерброди та їдуть далі. Надія й Інна змогли перепочити в теплому місці й отримати рекомендації щодо подальшого шляху до Румунії.

«Все, що ми хочемо, – це доїхати до моєї доньки в Ірландію, – каже Надія. – Я ніколи не думала, що переживатиму таке. Ми б хотіли повернутися. Моя невістка залишилася в Україні разом з моїм сином, який не може виїхати. Вона залишилася там зі своїм немовлятком».

Це ще одна із сотень сімей, які перетинають кордон на пункті Скулень.

Людмила (41) та Поліна (21), мати й донька з Одеси, прибули до міста Скулень після тривалої подорожі. Попри все жінки не втрачають надії та оптимізму. «Мені лячно з того, що відбувається у нашому місті. Але ми залишаємося оптимістично налаштованими і сподіваємося на мирне майбутнє», – говорить Поліна.

Одесу неможливо впізнати. Цивільне населення покинуло історико-культурний та освітній центр, знаний як місто-герой за оборону від нацистів 1941 року.

«Люди тікають і моє серце розривається. Я хочу миру, я хочу, щоби це скінчилося, щоб ми могли жити в мирі. Мій чоловік – поліцейський, і він залишився там воювати разом із моїм зятем. По-іншому не можна. Вони залишилися там, щоби захищати наш дім», – додає Людмила.

На пункті перетину кордону Скулень збільшується кількість автівок, що чекають своєї черги до Румунії. Люди прибувають із різних областей України – Чернівців, Вінниці, Києва або Одеси, – щоб дістатися до Румунії або інших держав ЄС.

Прикордонники разом із волонтерами вітають біженців з України. Протягом майже двох тижнів вони невпинно працювали й показують відданість, професіоналізм та опіку. Багато з них – жінки: за даними IGPF (Загальна інспекція прикордонної поліції), 2021 року було найнято 77 жінок, таким чином, вони становлять 30% від загальної кількості прикордонників, а 464 жінок (26.34%) працюють на митниці.

Прикордонники перевіряють паспорти, багаж, надають інформацію та регулюють потік автівок. «Я почуваюся емоційною та щасливою, що можу допомогти. Водночас важко дивитися на дітей, які втікають зі свого дому. Це наша місія – допомагати й гарантувати безпеку на кордоні Республіки Молдова», – говорить одна із прикордонниць.

Вероніка Гарбу допомагає ще від початку кризи. «Зранку 24 лютого я відчула, що потрібно долучитися. Я маю родичів в Україні, які не могли приїхати до Молдови, тому я вирішила якось підтримати їх або принаймні допомогти іншим біженцям. Я збираю речі, сортую їх, готую коробки та роблю все, що можу. Я багато плакала впродовж цих днів, була емоційною, слухаючи їхні історії».

Щодня прибуває все більше людей. На пункті Скулень волонтери перебувають у постійному контакті з місцевою владою та прикордонною службою, координують натовп біженців та розподіляють обов’язки. Чоловіки приїжджали лише в перший день, а зараз – тільки жінки й діти. «Наша допомога є дуже важливою в цій ситуації, а очі, наповнені вдячністю, є найкращою нагородою для нас. Ці очі є причиною, чому ми витрачаємо всі наші зусилля, енергію та доброту на допомогу», – каже Вероніка.

Інша волонтерка Тетяна Костей готує бутерброди, сік і гарячі напої. Вона роздає їх тим, хто поспішає продовжити свій шлях.

«Коли побачила, що тут відбувається, я не чекала на запрошення, а негайно прийшла. Вчора я працювала десять годин, а сьогодні я тут із восьмої години ранку. Я не почуваюся втомленою чи нервовою, я хочу допомогти. Ми роздаємо біженцям теплий одяг, ковдри й гарячу їжу. Якщо рух автівок інтенсивніший, то ми готуємо їжу із собою, щоб люди могли втамувати голод по дорозі».

Мати з чотирма дітьми прибуває на пункт перетину кордону. Волонтери питають її: «Куди ви прямуєте?», «Чи вам потрібен транспорт?», «Чим ми можемо вам допомогти?», «Хочете скуштувати гарячого супу? Гарячого чаю? Можливо вам потрібні гігієнічні товари?». В наметі повно пляшок із водою, бутербродів, фруктів, зимового одягу, гігієнічних товарів і ковдр. Волонтери працюють систематизовано: хтось готує їжу, інші дбають про транспорт.

Віра – 50-річна самотня мати з Києва. Переживши шість днів напруги та страху, вона схопила своїх чотирьох дітей і вирішила, що потрібно тікати за будь-яку ціну: «Ми ховалися в підвалі шість днів. В якийсь момент сирени лунали по три-чотири рази на день, мої діти не спали цілий тиждень. Ми не мали, що їсти, не знали, чи виживемо. У крамницях не було хлібу, всі продовольчі товари моментально розкуповували. Черги тяглися по дві години. Як самотня мати без будь-якої допомоги, з чотирма дітьми, я просто не могла нічого знайти».

Коли російські бомби почали падати біля будинку, Віра знайшла спосіб виїхати з міста. «Ми вирушили о сьомій ранку. За добу ми доїхали до Молдови. Ми не могли поїхати до Польщі, адже тоді змушені були б сидіти в черзі на залізничному вокзалі три дні. В Молдові ми були вражені добротою людей: волонтери давали нам їжу, гарячі напої, зимовий одяг. Мої діти не їли цілий тиждень. Я почуваюся тут безпечніше. Моя повіка перестала сіпатися, я більше не маю панічних нападів чи нервових зривів. Я спокійна».

Віра та діти сподіваються дістатися до Польщі. «Я не знаю, де я опинюся. Можливо в Польщі. Маю там подругу. Я не можу пояснити своїм дітям, чому нас бомбардували й чому ми були вимушені покинути домівку. Останні кілька днів ми жили в якомусь жахіття, мої діти спали біля унітазу. А що б сталось, якби ми не змогли втекти?» – питає Віра.

Стаття створена за підтримки проєкту ЄС «EVA – сприяння гендерній рівності у Кагульському та Унгенському районах», що реалізується у партнерстві ООН Жінки і ЮНІСЕФ.





Цікавитеся останніми новинами та можливостями?

Управління цим сайтом здійснюється Регіональною комунікаційною програмою «Східне сусідство ЄС» («EU NEIGHBOURS east») на 2020-2024 роки, що фінансується ЄС. Програма сприяє комунікаційній діяльності представництв Європейського Союзу в країнах Східного партнерства й працює під керівництвом Генерального директорату Європейської комісії з питань політики сусідства та переговорів із розширення, а також Європейська служба зовнішньої діяльності. Програма впроваджується консорціумом на чолі з GOPA PACE.


Інформація на цьому сайті регулюється Положенням про обмеження відповідальності та захист персональних даних. © European Union,